Вітаю Вас Гість!
П`ятниця, 29.03.2024, 02:21
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

Вірш [18]
Вірші дитячі українською мовою для школярів, вчителів та школи. Віршований твір у якому зображені різні події та характери персонажів віршу
Твір [69]
Твори украънською мовою - твір опис, твір роздум та розповідь про важливі події життя для 1-4, 5, 6, 7, 8 та 9 класів середньої школи та 10, 11 класу вищої школи
Мінітвір, мініатюра [6]
Мінітвори - стислі зображення подій або описи на різноманітні теми
Українські диктанти [3]
Cловниковий та графічні диктанти з української мови та літератури для дітей, школярів та вчителів
Діалог [6]
Діалоги українською мовою - розмова між двома та більше персонажами або дійовими осібами
Розповідь [12]
Твір розповідь - це художнє зображення подій сюжету розповіді та вчинків героїв твору від імені дійової особи чи письменника
Казки [11]
Українські народні казки для дітей та дорослих, народна розповідь про надумані події
Привітання [16]
Прикольні та смішні привітання зі святами, поздоровлення з днем народження, новорічні привітання та інші
Приказки, прислів'я [10]
Українські прислів'я та приказки українською мовою про життя, добро, любов, дружбу, природу
ГДЗ [0]
Для школи та школярів - готові домашні завдання, ГДЗ з різних предметів
Перекази [1]
Перекази з української мови та літератури за творами відомих письменників
Диктанты [2]
Диктанты на русском языке для школьников и школы
Сочинения [33]
Сочинения для школьников по русскому языку

Наше опитування

Яка тема вас більш цікавить?
Всього відповідей: 2435

Статистика

Пошук

Вірші для дітей та школярів

Твори з української мови та літератури

Українські диктанти на шкільні теми

Интересное

Друзі сайту

Теми

Головна » Файли » Казки

Любі друзі та відвідувачі сайту! Для вас Казки з української мови та літератури. Мінітвори, українські вірші для дітей та школярів. Казки допоможуть вам у підготовці до школи, уроків, у навчальному процесі, Різноманітні теми творів та диктантів ви знайдете на нашому сайті
Казка про весну
23.02.2015, 18:08


Як Вовченя на весну образилося

- Чому ти не посміхаєшся? – запитав Маленький Їжачок у Вовченяти.
- Тому що я образився на весну, – пробурчало Вовченя. – Чекаєш на неї, чекаєш… ані тобі золотистих промінчиків, ні м’якої травички, ані… Суцільні калюжі!
Маленький Їжачок замислився.
- А ти спробуй першим…
- Що – першим?
…- Який ти нетямущий, – зітхнув Маленький Їжачок, – посміхнутися!
- А що буде?
- А перевір, – підморгнув Маленький Їжачок.
Спочатку у Вовченяти не вийшло. Це тому, що коли ти довго не посміхаєшся, посмішка виходить якоюсь кривою та недолугою.
І тільки через декілька хвилин, якраз коли на небі заярів кінчик пелени яскравого сарафану, в яке сьогодні вбралося сонечко, у Вовченяти вийшло…
- Ой! О-о-йой! – радісно заплескало лапками Вовченя.
“Подумаєш, – повів плечима Маленький Їжачок, – а хіба може бути інакше?”

Автор: Єкатеріна Кулік (Переклад: Анастасія Іванова)

http://kazka.in/fairytails/goldy-knoup/yak-vovchenya-na-vesnu-obrazilosya.html/attachment/282415_229249863778883_1748719_n

Зайчик і весна

Був гарний, погожий день. Маленький зайчик сидів під кущиком і дивився на свій старенький кожушок.
— Ой горе мені, — плакав бідолашний, — сніг розстав, ніде заховатися, скрізь видно мій білий кожушок.
Ласкаве сонечко побачило заплакане зайченя, витерло йому промінчиком слізки і пообіцяло допомогти. Воно звернулося до весни. Уважно вислухала вона сонечко і вирушила на пошуки зайчика. Де проходила, там зеленіла трава, розквітали дерева, щебетали пташки. Усе раділо Весні-чарівниці.
Нещасне зайченятко, яке сиділо під кущиком на купці сірого снігу, раптом із жахом побачило, як останній сніг розтанув, і навколо нього розцвіли проліски. Тремтячий зайчик підвів голову і помітив дівчину незвичайної вроди. Вона була одягнена в шати з прекрасних квітів. Вітер грався її русявим волоссям, а пташки співали для неї найкращих пісень.
— Ти хто? — зачаровано запитав зайчик.
— Я — весна, — лагідно відповіла дівчина, — сонечко розповідало про твою біду. Ось дивись. Це тобі.
Вона простягнула йому гарненький сірий кожушок.
— Дякую тобі, Весно! — закричав зайчик. — Тепер ніхто не побачить мене серед кущів!
Одягнувши нового кожушка, щасливий зайчик зник у лісі. А весна-чарівниця помандрувала далі, даруючи всім радість і втіху.

http://nashakazka.org.ua/poltavschini/zaychik_i_vesna.html


Весняна казка

Цю казку розповідає кожної весни веселий мандрівний казкар Вітер. Прислухайтесь уважно, як він шелестить торішніми листочками, жебонить у струмках талих вод, і почуєте історію про королівство доброго чарівника Вирія та про його доньку, красуню Весну. У те королівство за далекими синіми морями ніколи не приходить сердита Зима, тому воно круглий рік потопає у квітучих щебетливих садках.
А у найпишнішому королівському саду біля самого палацу ростуть три дивовижних дерева – срібне, золоте й діамантове, і квіти, що розквітають на них, є джерелом багатства та могутності Вирія. Але найбільша диковинка королівства – палаюча Вогнеквітка на кришталевому стебельці. Кожного ранку красуня Весна торкається її пелюсток, і від того дотику чарівна квітка сяє ще променистіше, даруючи тепло та спокій жителям королівства.
Ще веселий Вітер подарує вам оповідку про давні-предавні, а може й ще давніші часи, коли пташки вміли говорити і жили окремо від усіх у теплому Пташиному краю. Недалеко від того краю, серед синього моря, знаходився чималий острів, населений мишиним народом. А правив там злий чаклун голохвостий Пацюк.
Задумав підступний Пацюк знищити жителів Пташиного краю, щоб самому там оселитися. І наслав на їхню благодатну землю страшні Холод-Чари. Заховалося сонце за сірі хмари, квітучу землю засипали сніги, ріки та озера скувало кригою. У птахів не стало їжі, а пір‘я не всіх могло врятувати від тріскучих морозів. Тоді й узявся Вітер показати птахам дорогу до теплого королівства Вирія. Деякі відчайдушні, правда, не схотіли кидати свого рідного хоч і холодного краю. Але більшість пташок уже збиралися в шеренги, ключі, чи й просто великі зграї, готуючись до далекого перельоту.
Багато їх загинуло тоді в дорозі від голоду й холоду, але ті, що долетіли, забули у чудових садках Вирія про біди та незгоди. Ніщо не завдавало їм клопоту. Якби не новини мандрівника Вітра, що знову провідав птаство у теплому краю. Він нашіптував, що Пташиний край ще й досі не здався мишиному війську. Відважні горобчики, дятли, синиці, ворони і ще багато сміливців чинять опір Пацюковому чаклунству, хоч насилає він на них морози та хуртовини.
– Дивуюсь я тим сміливцям, – війнув Вітер та й полетів далі.
А перелітні пташки засумували. Не почула наступного ранку красуня Весна їхнього веселого щебету. Тільки сиві зозулі виспівували біля Вогнеквітки, бо народилися в королівстві Вирія і нічого не знали про Пташиний край. Перелітні ж вирішили летіти додому. Хоч як королівна сумувала та тривожилась за своїх нових друзів, але не змогла відмовити їх від небезпечної мандрівки.
Тоді зірвала Весна всі квіти із срібного, золотого та діамантового дерев і дала кожному птаху.
– Квітка буде оберегом у дорозі, а вдома покладіть її у гніздо, щоб зігріла та вберегла від пацюкових чар. Тільки не впустіть квітку на холодну землю! – попереджала красуня.
Полетіли птахи і швидко подолали знайому дорогу. Ось і рідна земля! Радісно закричали прибульці, тому обереги Весни попадали з дзьобів і перетворились на сухі гілки, росу чи грудочки землі. Як не метушилися птахи, не могли їх більше знайти. А Пацюк страхав морозами , мріючи скоро відсвяткувати перемогу.
Тим часом за синіми морями Весна сумувала біля Вогнеквітки, що тихо пломеніла біля палацу. Навіть сиві зозулі розгублено мовчали, бо знали від королівни про втрачені обереги та пташині незгоди в рідній домівці.
– Треба поспішати на допомогу! – вирішила Весна і старий король мусив благословити доньку в дорогу. Надів Вирій на голову Весні вінок із зелених смарагдів. Тоді перекинулась королівна лебідкою і полетіла в далекий Пташиний край. Скрізь, де пролітала лебідка у зеленому вінку, відступалв холод, танули сніги та крига, а чари Пацюка спливали за водою в синє море. Усі раділи красуні Весні і не хотіли її відпускати.
Весело королівні з птахами, не знає вона, що Вирій у біді. Адже мишиний володар надумав відомстити Вирію за добрі чари його доньки. Він послав кажана в королівський сад і той своїм чорним крилом загасив Вогнеквітку, яку тільки Весна могла запалити. Королівству загрожувала страшна небезпека.
– Сиві мої зозуленьки, летіть швидше до пташиного краю та передайте Весні вісточку від мене! –
благав Вирій найкращих співунок королівства.
Зозулі дуже зраділи, що побачать Пташиний край, бо надумали звити там гнізда і висидіти зозуленят. Летіли королівські пташки і весело повторювали наказ-пісню:
– Треба знайти Весноньку
У зеленому вінку,
Попросить лебідоньку,
Вирієву донечку,
Запалити у садку
Нашу Вогнеквіточку!
Веселу пісню раптом почув Пацюк. Він зачарував нещасних зозуль. Забулися мандрівниці, що мали вити гнізда і підкинули свої яєчка іншим пташкам. Але найстрашніше – зозулі перестали співати. Вони не могли пригадати пісню-наказ короля Вирія. Хоча… Останній склад кожного рядка одна зозуля все-таки згадала. Вона літала від дерева до дерева і розгублено кричала:
– Ку-ку, ку-ку, ку-ку…
Ті дивні коротенькі слова підхопили інші зозулі і так голосно вигукували, що Весна раптом зрозуміла їх, тому встигла до батька вчасно. Вона доторкнулася до похиленої Вогнеквітки, і та запалала ще яскравіше. А острів Пацюка раптом пішов на дно разом з усіма його злими мешканцями. Правда, багато з них врятувалися, та пробралися до Пташиного краю. Та назавжди втратили хвостаті свою чаклунську силу і вже більше ніколи не докучали птахам.

Чи було це, чи ні, ніхто нам напевно не скаже. Бо немає зараз Пташиного краю, а птахи живуть разом з людьми і вже не вміють говорити. Мишей же і голохвостих пацюків аж ніяк не можемо назвати чаклунами. А королівство Вирія і його красуні доньки? Чи існує воно насправді? Не поспішайте заперечувати. Адже кожного року з настанням холодів збираються птахи, щоб летіти до далекого теплого вирію, а потім сумують там за рідним краєм і поспішають назад з мандрівником вітром, щоб удома виростити своїх пташенят і щоб вони також мали змогу назвати той край рідним.
Поспішають птахи з вирію, хоч удома ще панують холоди, а за ними лебідкою прилітає весна, щоб розтопити сніги та подарувати тепло. І скрізь, де тільки ступить вона, розквітають квіти, а веселе птаство звеселяє нас своїми піснями. Але несподівано зникає весна з першою такою простою піснею зозулі:
– Ку-ку, ку-ку ку-ку…
Куди ж вона дівається? Може й справді легкою хмаринкою лине за далекі сині моря.

автор Тетяна Чорновіл

http://probapera.org/publication/13/3782/vesnyana--kazka.html

Категорія: Казки | Додав: Поля
Переглядів: 11441 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 1.5/2

[06.04.2017][Твір]
Твір на тему "Весна" (0)
[13.02.2015][Твір]
Твір-роздум на тему "Кохання" (0)
[21.08.2016][Сочинения]
Сочинение на тему ум и долголетие (0)
[08.09.2017][Твір]
Аналіз персонажів із п’єси «Платон Кречет» (0)
[14.03.2018][Розповідь]
Поради від домогосподарки на кожен день (0)
[25.10.2014][Розповідь]
Твір розповідь про рідну мову (0)
[27.02.2015][Твір]
Твір-опис на тему "У лісі" (0)
[19.11.2014][Вірш]
Вірші про маму (0)
[10.04.2017][Твір]
Твір-роздум "Що таке щастя" (0)
[11.07.2017][Твір]
Аналіз лірики твору (0)

Всього коментарів: 0

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]