Народна казка - Казки
Вітаю Вас Гість!
Субота, 03.12.2016, 09:42
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

Вірш [18]
Вірші дитячі українською мовою для школярів, вчителів та школи. Віршований твір у якому зображені різні події та характери персонажів віршу
Твір [48]
Твори украънською мовою - твір опис, твір роздум та розповідь про важливі події життя для 1-4, 5, 6, 7, 8 та 9 класів середньої школи та 10, 11 класу вищої школи
Мінітвір, мініатюра [5]
Мінітвори - стислі зображення подій або описи на різноманітні теми
Українські диктанти [3]
Cловниковий та графічні диктанти з української мови та літератури для дітей, школярів та вчителів
Діалог [6]
Діалоги українською мовою - розмова між двома та більше персонажами або дійовими осібами
Розповідь [8]
Твір розповідь - це художнє зображення подій сюжету розповіді та вчинків героїв твору від імені дійової особи чи письменника
Казки [11]
Українські народні казки для дітей та дорослих, народна розповідь про надумані події
Привітання [16]
Прикольні та смішні привітання зі святами, поздоровлення з днем народження, новорічні привітання та інші
Приказки, прислів'я [10]
Українські прислів'я та приказки українською мовою про життя, добро, любов, дружбу, природу
ГДЗ [0]
Для школи та школярів - готові домашні завдання, ГДЗ з різних предметів
Перекази [1]
Перекази з української мови та літератури за творами відомих письменників
Диктанты [2]
Диктанты на русском языке для школьников и школы
Сочинения [21]
Сочинения для школьников по русскому языку

Наше опитування

Яка тема вас більш цікавить?
Всього відповідей: 1825

Статистика


Онлайн всього: 3
Гостей: 3
Користувачів: 0

Форма входу

Пошук

Вірші для дітей та школярів

Твори з української мови та літератури

Українські диктанти на шкільні теми

Интересное

Друзі сайту

Теми

Головна » Файли » Казки

Любі друзі та відвідувачі сайту! Для вас Казки з української мови та літератури. Мінітвори, українські вірші для дітей та школярів. Казки допоможуть вам у підготовці до школи, уроків, у навчальному процесі, Різноманітні теми творів та диктантів ви знайдете на нашому сайті
Народна казка
10.11.2014, 17:34


Мудра дівчина (українська народна казка)

Було собі два брати — один убогий, а другий багатий. От багатий колись ізласкавився над бідним, що не має той ні ложки молока дітям, та й дав йому дійну корову, каже:

— Потроху відробиш мені за неї.

Ну, бідний брат відробляв потроху, а далі тому багачеві шкода стало корови, він і каже вбогому братові:

— Віддай мені корову назад! Той каже:

— Брате! Я ж тобі за неї відробив!

— Що ти там відробив,— як кіт наплакав тієї роботи було, а то таки корова! Віддай!

Бідному жалко стало своєї праці, не схотів віддати. Пішли вони позиватися до пана. Прийшли до пана. А панові, мабуть, не схотілося роздумувати, хто з них правий, а хто ні,— то він і каже Їм:

— Хто відгадає мою загадку, того й корова буде.

— Кажіть, пане!

— Слухайте: що є в світі ситніш, прудкіш, миліш над усе? Завтра прийдете, скажете.

Пішли брати. Багач іде додому та й думає собі:

— От дурниця, а не загадка! Що ж є ситніш нд панські кабани, прудкіш над панські хорти, а миліш над гроші? Ге, моя корова буде!

Бідний прийшов додому, думав, думав та й зажурився. А в нього була дочка Маруся. Вона й питається:

— Чого ви, тату, зажурилися? Що пан казав?

— Та тут, дочко, таку пан загадку загадав, що я й не надумаю, що воно й є.

— А яка ж загадка, тату? — Маруся питає.

— Та така: що є в світі ситніш, прудкіш, миліш над усе?

— Е, пане, ситніш над усе — земля-мати, бо вона всіх годує й напуває; прудкіш над усе — думка, бо думкою враз куди хоч перелетиш; а миліш над усе — сон, бо хоч як добре та мило чоловікові, а все покидає, щоб заснути.

— Чи ба? — каже батько.— Адже й справді так! Так же я й панові казатиму.

Другого дня приходять обидва брати до пана. От пан їх і питає:

— Ану, відгадали?

— Відгадали, пане,— кажуть обидва. От багатий зараз виступає, щоб собі попереду поспішить, та й каже:

— Ситніш, пане, над усе — ваші кабани, а прудкіш над усе — ваші хорти, а миліш над усе — гроші! — Е, брешеш, брешеш! — каже пан. Тоді до вбогого:

— Ану, ти!

— Та що ж, пане, нема ситнішого, як земля-мати: вона всіх годує й напуває.

— Правда, правда! — каже пан.— Ну, а прудкіш що на світі?

— Прудкіш, пане, над усе — думка, бо думкою враз куди хоч перелетиш.

— Так! Ну, а миліш? — питає він.

— А миліш над усе — сон, бо хоч як добре та мило чоловікові, а все покидає, щоб заснути.

— Так, усе! — говорить пан.— Твоя корова. Тільки скажи мені, чи ти сам це повідгадував, чи тобі хто сказав?

— Та що ж, пане,— каже вбогий,— є в мене дочка Маруся,— так це вона мене так навчила. Пан аж розсердився:

— Як це? Я такий розумний, а вона проста собі дівка та мої загадки повідгадувала! Стривай же! На тобі оцей десяток варених яєць та понеси їх своїй дочці: нехай вона посадить на них квочку, та щоб та квочка за одну ніч вилупила курчата, вигодувала, і щоб твоя дочка зарізала трьох, спекла на снідання, а ти, поки я встану, щоб приніс, бо я дожидатиму. А не зробить, то буде лихо.

Іде сердешний батько додому та й плаче. Приходить, а дочка й питає його:

— Чого ви, тату, плачете?

— Та як же мені, дочко, не плакати: ось пан дав тобі десяток варених яєць та казав, щоб ти посадила на них квочку, та щоб вона за одну ніч вилупила й вигодувала курчата, а ти щоб спекла їх йому на снідання.

А дочка взяла горщечок каші та й каже:

— Понесіть, тату, оце панові та скажіть йому,— нехай він виоре, посіє цю кашу, і щоб вона виросла просом, поспіла на ниві, і щоб він просо скосив, змолотив і натовк пшона годувати ті курчата, що Їм треба вилупитись з цих яєць.

Приносить чоловік до пана ту кашу, віддає та й каже:

— Так і так дочка казала.

Пан дивився, дивився на ту кашу та взяв і віддав її собакам. Потім десь знайшов стеблинку льону, дає чоловікові й каже:

— Неси твоїй дочці цей льон, та нехай вона його вимочить, висушить, поб'є, попряде й витче сто локіт полотна. А не зробить, то буде лихо.

Іде додбму той чоловік і знов плаче. Зустрічає його дочка й каже:

— Чого ви, тату, плачете?

— Та бач же чого! Ось пан дав тобі стеблинку льону, та щоб ти його вимочила, висушила, пом'яла, спряла і виткала сто локіт полотна.

Маруся взяла ніж, пішла й вирізала найтоншу гілочку з дерева, дала батькові та й каже:

— Несіть до пана, нехай пан із цього дерева зробить мені гребінь, гребінку й днище, щоб було на чому прясти цей льон.

Приносить чоловік панові ту гілочку й каже, що дочка загадала з неї зробити. Пан дививсь, дививсь, узяв та й покинув ту гілочку, а на думці собі: «Цю одуриш! Мабуть, вона не з таких, щоб одурити»... Потім думав, думав та й каже чоловікові:

— Піди та скажи своїй дочці: нехай вона прийде до мене в гості, та так, щоб ні йшла, ні їхала; ні боса, ні вбута; ні з гостинцем, ні без гостинця. А як вона цього не зробить, то буде лихо!

Іде знов батько, плачучи, додому. Прийшов та й каже дочці:

— Ну що, дочко, будемо робити? Пан загадав так і так.

І розказав їй усе. Маруся каже:

— Не журіться, тату,— все буде гаразд. Підіть купіть мені живого зайця.

Пішов батько, купив живого зайця. А Маруся одну ногу вбула в драний черевик, а друга боса. Тоді піймала горобця, взяла ґринджоли, запрягла в них цапа. От узяла зайця під руку, горобця в руку, одну ногу поставила в санчата, а другою по шляху ступає — одну ногу цап везе, а другою йде. Приходить отак до пана в двір, а пан як побачив, що вона так іде, та й каже своїм слугам:

— Прицькуйте її собаками!

Ті як прицькували її собаками, а вона й випустила їм зайця. Собаки погнались за зайцем, а її покинули. Вона тоді прийшла до пана в світлицю, поздоровкалась та й каже:

— Ось вам, пане, гостинець.— Та й дає йому горобця. Пан тільки хотів його взяти, а він — пурх та й вилетів у відчинене вікно!

А на той час приходять двоє до пана судитися. От пан вийшов на рундук та й питає:

— Чого вам, люди добрі?

— Та от чого, пане: ночували ми обидва на полі, а як уранці повставали, то побачили, що моя кобила привела лоша,— один каже.

А другий чоловік каже:

— Ні, брехня,— моя! Розсудіть нас, пане! От пан думав, думав та й каже:

— Приведіть сюди лоша й коней: до якої лоша побіжить,— та й привела.

От привели, поставили запряжені коні, а лоша пустили. А вони, ті два хазяїни, так засмикали те лоша, кожен до себе тягаючи, що воно вже не знає, куди йому бігти,— взяло та й побігло геть. Ну, ніхто не знає, що тут робити, як розсудити. А Маруся каже: — Ви лоша прив'яжіть, а матерів повипрягайте та й пустіть — котра побіжить до лошати, то та й привела.

Зараз так і зробили. Пустили їх — так одна й побігла до лошати, а друга стоїть.

Тоді пан побачив, що нічого з дівчиною не поробить, і відпустив її.

http://uk.wikisource.org/wiki/%D0%9C%D1%83%D0%B4%D1%80%D0%B0_%D0%B4%D1%96%D0%B2%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0_(%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B0_%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%BA%D0%B0)

Пани, Хома і Гуска

Задумались пан з панею, сидячи за столом при обіді, як би їм розділити оцю печену гуску, щоб усім було до пари. А всіх панів було шестеро: пан з панею, два паничі та дві панночки.

А тут якраз на той час входить Хома.

— Хомо, — каже пан, — а розділи ти межи нас всіх оцю гуску, щоб всім було до пари, та й себе не забудь.

Подивився Хома на панів і на гуску, взяв ніж і прийнявся за діло:

— Оце гусяча голова і пан — то буде пара, бо пан — то є голова всьому. Гусяча шия і пані — теж пара, бо шия іде за головою. Куди голка — туди й нитка, куди одна — туди друга. Крильця панночкам, щоб легенько танцювали, то буде дві пари.

Дві ніжки двом паничам, а я, Хомище, і гусяче тулубище — то теж буде пара. А після цього — оставайтеся здорові!

http://www.ukrlit.vn.ua/lib/kazki/p4d64.html

Цап та баран

Був собі чоловік та жінка, мали вони цапа й барана. І були ті цап та баран великі приятелі — куди цап, туди й баран. Цап на город по капусту — і баран туди, цап у сад — і баран за ним.

— Ох, жінко,— каже чоловік,— проженімо ми цього барана й цапа, а то за ними ні сад, ні город не вдержиться. А збирайтесь, цапе й баране, собі з богом, щоб вас не було у мене в дворі.

Скоро цап та баран теє зачули, зараз із двору майнули. Пошили вони собі торбу та й пішли.

Ідуть та й ідуть. Посеред поля лежить вовча голова. От баран — дужий, та несміливий; а цап — сміливий, та не дужий:

— Бери, баране, голову, бо ти дужий.

— Ох, бери ти, цапе, бо ти сміливий. Узяли вдвох і вкинули в торбу. Ідуть та й ідуть, коли горить вогонь.

— Ходімо й ми туди, там переночуємо, щоб нас вовки не з'їли. Приходять туди, аж то вовки кашу варять.

— А, здорові, молодці!

— Здорові! Здорові!.. Ще каша не кипить — м'ясо буде з вас. Ох, так цап злякавсь, а баран давно вже злякавсь.

Цап і роздумавсь:

— А подай лишень, баране, оту вовчу голову! От баран і приніс.

— Та не цю, а подай більшу! — каже цап. Баран знову цупить ту ж саму.

— Та подай ще більшу!

Ох, тут уже вовки злякались: стали вони думати-гадати, як відціля втікати: «Бо це,— кажуть,— такі молодці, що з ними й голови збудешся,— бач, одну по одній вовчі голови тягають».

От один вовк і починає:

— Славна, братці, компанія, і каша гарно кипить, та нічим долить,— піду я по воду.

Як пішов вовк по воду: «Хай вам абищо, з вашою компанією!» Як зачав другий того дожидати, став думати-гадати, як би й собі відтіля драла дати:

— Е, вражий син: пішов та й сидить, нічим каші долить; ось візьму я ломаку та прижену його, як собаку.

Як побіг, так і той не вернувся. А третій сидів-сидів:

— Ось піду лишень я, так я їх прижену.

Як побіг, так і той рад, що втік. То тоді цап до барана:

— Ох, нум, брате, скоріше хвататись, щоб нам оцю кашу поїсти та з куреня убратись.

Ох, як роздумавсь вовк:

— Е, щоб нам трьом та цапа й барана боятись? Ось ходім, ми їх поїмо, вражих синів!

Прийшли, аж ті добре справлялись, уже з куреня убрались, як побігли та й на дуба забрались. Стали вовки думати-гадати, як би цапа та барана нагнати. Як стали йти і найшли їх на дубі. Цап сміливіший — ізліз аж наверх, а баран несміливий — так нижче.

— От лягай,— кажуть вовки ковтунуватому вовкові,— ти старший, та й ворожи, як нам їх добувати.

Як ліг вовк догори ногами й зачав ворожити. Баран на гіллі сидить та так дрижить, як упаде, та на вовка! Цап сміливий не став міркувати, а як закричить:

— Подай мені ворожбита!

Вовки як схватились, так аж пили по дорозі закурились. А цап та баран безпечно пішли, та зробили собі курінь, та й живуть.

http://kazkar.at.ua/publ/cap_ta_baran/1-1-0-218

Категорія: Казки | Додав: Поля
Переглядів: 1084 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/1

[10.11.2014][Казки]
Народна казка (0)
[23.02.2015][Казки]
Казка про весну (0)
[05.02.2015][Привітання]
Привітання з Днем Ангела (0)
[06.07.2016][Диктанты]
Диктант по русскому языку 11 класс (0)
[21.09.2016][Казки]
Поучительная история про Будду и монаха (0)
[17.03.2015][Твір]
Твір на тему "Великдень" (0)
[27.02.2015][Твір]
Твір-опис на тему "У лісі" (0)
[21.07.2016][Діалог]
Диалог между двумя людьми для школы (0)
[22.10.2014][Твір]
Твір на тему : Друзі пізнаються в біді" (0)
[25.02.2016][Діалог]
Діалог студента с однокласницею (0)

Всього коментарів: 0

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]