Я й моя совість

Щоб говорити про совість індивіда, треба усвідомлювати, чи вона в нього є. Отож, виникає запитання, власне, а що таке совість? Можна, звичайно, звернутися до тлумачних словників, довідників, але й смердоті не дадуть вичерпної відповіді, бо, на мою думку, це внутрішнє відчуття шкірного. Адже соціологи будуть давати своє визначення, психологи — своє, іншу думку матимуть політологи, історики й т. буд. Кожний сам для собі має вирішити, що таке совість, й чи є вона в нього, чи десь дрімає собі в закуточку. Дуже вичерпно із цого приводу у свій годину сказавши І. Кант: «Закон, що живе в нас, називається совістю. Совість є, власне, застосування наших вчинків до цого закону». Колись мене запитали, що таке совість, гадаю, що совість — це ті, що не дозволяє нам чинити зле стосовно інших людей.
Поміркуймо разом. Кожен з нас хоче бути самостійним — це чудово. Вимагати до собі поваги — цілком природно. Маті власний погляд — просто необхідність. Хочеться бути самостійним й дорослим — здорово. Мені здається, саме в останній момент має включатися отой «закон, що живе в нас». Для чого? А «плавати» біля дошки в школі, не тремтіти в передчутті, що тобі викличуть відповідати на уроці,.щоб «вішати локшину» вчителям з приводу невиконаного заподіяння. І ще: хіба не страждає наша самоповага, якщо відсутня совість, коли нам починають «втокмачувати»: учіться, бо потім пізно якщо... Йдеться, власне, про елементарні речі, нібито і говорити про них незручно, адже дорослі і самостійні люди так і не чинять, а ми ж у школі хочемо статі скоріше дорослими. Та усе ж таки таки... Якщо шкірного разу я не звертатися до головного контролера нашої поведінки — совісті, то розмови про нашу дорослість й самостійкість — просто фарс, после того, коли, наприклад, батьків викликають у школу чи то із приводу навчання, чи то із приводу поведінки їхнього чада, «Совість — найкраща моральна книга із всіх, котрі ми маємо, до неї треба якнайчастіше заглядати» — писавши відомий навчань Паскаль. Справді, мораль й совість — поруч. Бо що таке мораль? На перший погляд видається, що відповісти на це запитання зовсім неважко. Мораль — вісь вона поруч. Вона в Мені, у тобі, у людях навколо. Щомиті виявляється мораль у взаємовідносинах з людьми, як й наша совість. Просто спостерігай й роби висновки! Усе аби так. Проте, спробуйте дати моралі визначення, то й совісті. Універсального визначення ві не знайдете, та думи мудрих людей вам допоможуть. Наприклад, думка французького філософа П. Бу-аста така: «Моральні правила схожі на знаки, котрі вказують шлях на терені життя і показують підводні камені». Правильна думка, адже мораль втілюється в норми і правила, а смердоті регулюють поведінку людей, їхні стосунки, водночас породжуючи внутрішній закон — совість.
Заповітом для нащадків лишаються слова всесвітньо відомого А. Ейнштейна: «Ніколи не йдіть проти совісті, навіть якщо цого вимагають державні інтереси». Цей мудрий Чоловік знавши, про що мовивши.

http://www.studynotes.com.ua/2013/02/ya-i-moya-sovist/

Твір на тему: «Я і моя совість»

Щоб говорити про совiсть iндивiда, треба усвiдомлювати, чи вона в нього є. Отож, виникає питання, власне, а що таке совiсть? Можна, звичайно, звернутися до тлумачних словникiв, довiдникiв, але вони не дадуть вичерпноï вiдповiдi, бо, на мою думку, це внутрiшнє вiдчуття кожного. Адже соцiологи будуть давати своє визначення, психологи своє, iншу думку матимуть полiтологи, iсторики i т. д.
Кожний сам для себе має вирiшити, що таке совiсть, i чи є вона в нього, чи десь дрiмає собi в закуточку. Дуже вичерпно з цього приводу у свiй час сказав I. Кант: Закон, що живе в нас, називається совiстю. Совiсть є, власне, застосування наших вчинкiв до цього закону. Колись мене запитали, що таке совiсть, я думаю, що совiсть це те, що не дозволяє нам чинити погано стосовно iнших людей.
Помiркуймо разом. Кожен iз нас хоче бути самостiйним це чудово. Вимагати до себе поваги цiлком природно. Мати власний погляд просто необхiднiсть.
Хочеться бути самостiйним i дорослим здорово. Менi здається, саме в цей момент має включатися отой закон, що живе в нас. Для чого? А щоб не плавати бiля дошки в школi, не тремтiти в передчуттi, що тебе викличуть вiдповiдати на уроцi,.щоб вiшати локшину вчителям iз приводу
невиконаного завдання. I ще: хiба не страждає наша самоповага, якщо вiдсутня совiсть, коли нам починають втокмачувати: учiться, бо потiм пiзно буде… Йдеться, власне, про елементарнi речi, нiбито й говорити про них незручно, адже дорослi й самостiйнi люди так не чинять, а ми ж у школi хочемо стати скорiше дорослими. Та все ж таки… Якщо кожного разу не звертатися до головного контролера нашоï поведiнки совiстi, то розмови про нашу дорослiсть i самостiйкiсть просто фарс, пiсля того, коли, наприклад, батькiв викликають у школу чи то з приводу навчання, чи то з приводу поведiнки ïхнього чада, Совiсть найкраща моральна книга з усiх, якi ми маємо, до неï треба якнайчастiше заглядати писав вiдомий учений Паскаль. Справдi, мораль i совiсть поруч. Бо що таке мораль? На перший погляд видається, що вiдповiсти на це питання зовсiм неважко. Мораль ось вона поруч. Вона в менi, у тобi, у людях навколо. Щомитi виявляється мораль у взаємовiдносинах iз людьми, як i наша совiсть. Просто спостерiгай i роби висновки! Усе нiби так. Проте, спробуйте дати моралi визначення, так само як i совiстi. Унiверсального визначення ви не знайдете, та думки мудрих людей вам допоможуть. Наприклад, думка французького фiлософа П. Бу-аста така: Моральнi правила схожi на знаки, якi вказують шлях на теренi життя й показують пiдводнi каменi. Правильна думка, адже мораль втiлюється в норми й правила, а вони регулюють поведiнку людей, ïхнi стосунки, водночас породжуючи внутрiшнiй закон совiсть.
Заповiтом для нащадкiв лишаються слова всесвiтньо вiдомого А. Ейнштейна: Нiколи не йдiть проти совiстi, навiть якщо цього вимагають державнi
iнтереси. Цей мудрий чоловiк знав, про що говорив.

http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/ja_i_moja_sovist.dhtml

Чиста совість є правдивою та єдиною радістю.

На мою думку, аби бути задоволеним життям і відчувати гармонію у душі, необхідно мати чисту совість, адже вона, як стверджував Ф.Прокопович, «є правдивою та єдиною радістю».Маючи чисту совість,людина може дивитися чесно у вічі оточуючих,впевнено торувати життєвою дорогою. Але якщо поступишся життєвими цінностями, найбільш пекельною розплатою будуть муки совісті, які можуть навіть зламати особистість.
Прикладом може слугувати життя головного героя новели М.Хвильового «Я(Романтика)».Вчинивши страшний злочин, вбивши матір, він поступився своїм моральним переконанням та опинився на межі життя й смерті, адже мав у душі великий гріх, а совість його стогнала, наче поранений звір. Звертаючись до цієї проблеми, український філософ Г.С.Сковорода писав: "Знаю, що смерть — як коса замашна, Навіть царя не обійде вона. Байдуже смерті, мужик то чи цар, — Все пожере, як солому пожар. Хто ж бо зневажить страшну її сталь? Той, в кого совість, як чистий кришталь!"
Історія нашого народу також знає багато випадків, коли люди ціною власного життя відстоювали право жити за законами честі та совісті. Чудовим прикладом може слугувати життя українських письменників ХХ сторіччя. М.Зеров, М.Семенко, В.Підмогильний, М.Драй-Хмара – усі вони зазнали великих страждань саме тому, що не хотіли звеличувати владу й тоталітарний режим. Їхні твори на багато років заклякли в сталінських кігтях, але вони мали чисту совість і саме в цьому вбачали істинне щастя.
Отже, тільки та людина може бути щасливою, яка має чисту совість.

https://vk.com/topic-41667022_28108979