У травні (присвячений Дню Матері ) Забіліли квіти при долині,
Пишній травень на землю прийшов.
Мати Божа у намітці синій
Білу кужіль пряде на покров.
Задивились малі Янголята,
Як біжить срібний човник раз-враз,
Як то тче полотно Божа Мати
У весняний і радісний час.
Край престола стоять Янголята,
Подають із веселки нитки.
І руками лілейними мати
На покрові гаптує квітки.
Шиє квітку: то жовту, то синю,
То червону, як лицарів кров,
Щоб прийняти усю Україну
Під свій матірний, чистий покров.
Л. Храплива 
Чи є в світі що світліше? Чи є в світі що світліше,
Як мамині очі,
Що все зорять за дітками,
Як вдень, так і вночі?
Чи є в світі що щиріше,
Як серденько мами,
Яке б’ється для дитини
Днями і ночами?
Чи є в світі що дорожче,
Як мама кохана,
Що трудиться для дитини
До ночі від ранку?
І. Блажкевич Вірш про маму Мамочка мила, ніжна, красива,
Яка ти для мене важлива!
Життя наше - річка, що ллється бурхливо,
Ти в нім мої спокій і тиша.
Ти зірка моя, що яскраво сіяє На тебе коли
подивлюся: Усі дари світі моя мама має! І бути
такою ж я вчуся.
Від мамі я вчуся хазяйкою бути. Як жити охайно й
красиво. Про близьких своїх, як турботи набути. Як
послужити їм щиро.
Науку краси моя мама знає І милою вчить мене бути.
Про статуру, про зачіску, одяг мій дбає, Щоб нічого
мені не забути!
Коли мама поруч - нічого не страшно! Все робиться
швидко і легко. Вирішую труднощі з мамой
відважно, В майбутнє дивлюсь я далеко!
Як хочу я бути такою як мама... І це мені зовсім
неважко! Я слухаю маму, я вчуся старанно. І вірю в
життя як у казку!
Біля кого найтепліше - Біля сонця, - шепоче поле
І стернею небо коле,
Гріє лапки журавлів,
Вигляда сімох вітрів.
- Біля варти, - каже тато,-
Коли хочеться співати,
Пізнавати сни земні
На пташиному крилі.
Біля печі, - каже дід, -
Ні печалі, ані бід,
Хоч мороз, як лютий звір,
Що прибіг з Карпатських гір.
- У перині, - дума киця, -
І вуркочеться, і спиться.
І калачиком пухнастим
Засинає біля Насті.
- Біля мами, -кажуть діти, -
Завше радісно, як літом.
Навіть вмитися сльозами
Теж найкраще біля мами.
М. Людкевич Молитва за маму Є в мене найкраща на світі матуся,
За неї до Тебе, Пречиста, молюся.
Молюся устами, молюся серденьком
До Тебе, небесна Ісусова Ненько.
Благаю у Тебе дрібними словами
Опіки та ласки для любої мами.
Пошли їй не скарби, а щастя і долю,
Щоб дні їй минали без смутку, без болю.
Рятуй від недуги матусеньку милу,
Даруй їй здоров'я, рукам подай силу,
Щоб вивела діток у світ та й у люди,
Щоб ними раділа-пишалась усюди.
За це я складаю в молитві долоні
До Тебе, Царице, на соняшнім троні.
Роман Завадович Пісня про рушник Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов'їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
Андрій Малишко Пісня про матір Посіяла людям
літа свої літечка житом,
Прибрала планету,
послала стежкам споришу,
Навчила дітей,
як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко -
і тихо пішла за межу.
- Куди ж це ви, мамо?! -
сполохано кинулись діти.
- Куди ви, бабусю? -
онуки біжать до воріт.
- Та я недалечко...
де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти...
А ви вже без мене ростіть.
- Та як же без вас ми?..
Та що ви намислили, мамо?
- А хто нас, бабусю,
у сон поведе по казках?
- А я вам лишаю
всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах,
і золото на колосках.
- Не треба нам райдуг,
не треба нам срібла і злота,
Аби тільки ви
нас чекали завжди край воріт!
Та ми ж переробим
усю вашу вічну роботу, -
Лишайтесь, матусю.
Навіки лишайтесь. Не йдіть.
Вона посміхнулась,
красива і сива, як доля,
Змахнула рукою - злетіли увись рушники.
«Лишайтесь щасливі», -
і стала замисленим полем,
На цілу планету,
на всі покоління й віки.
олійник Б. Сина мати колисала... баюшки - баю,
Виростеш синочок... пам'ятай матір свою.
Ніч вже минає і встає зоря,
Мати хитала сина... думала - не дарма.
Всі погані думки від себе гнала,
І з якою гордістю в перший клас вела.
Роки пролетіли - вниз з гори, річкою,
В житті у хлопчиська - перший випускний.
Далі навчання в великому місті,
А потім синочок в армію пішов.
Мати переживала... ночі не спала,
Кожну копійку синові берегла.
Господа просила... все слова, як стогін,
Про здоров'я сина біля святих ікон.
Весілля відшуміла... "Дим стояв стовпом"
І синок покинув старий отчий дім.
Життя його кружляла в каруселі днів,
Не дзвонить... не пише матері своєї,
А вона плаче, сидячи біля вікна,
Сіра кішка... та вона - одна.
І душа ридає і під серцем пече,
Що ж син не їде... онуків не щастить?
Все у сина в загальному в житті добре,
Життя свою влаштував, сам себе знайшов.
Для сім'ї працював, не шкодуючи сил
...А про неї не згадав... а про неї забув.
І ніяк до сина це не дійде,
Що молитвою мами, він ось так живе.
Плаче син біля труни... "Мамочко , прости"
Ношу цю тяжку до кінця нести.
Пам'ятати про батьків - життєвий закон,
Він про це згадав після похорону.
На очі попалися в таємному куточку,
Сбереженья мами в носовій хустці.
Поряд записка... "Я тебе чекала,
Тут назбирала, що, синку змогла"
Плакав над грошима сам себе картаючи,
Він такі гроші робив за півдня.
І душа ридає... і прощення немає,
Мати їх збирала цілих десять років.
Малює матір ниткою роки Малює матір ниткою роки
на полотні, проколюючи рани.
І непомітно, ніби із туману,
з’являються то квіти, то птахи.
Не злічиш кольорів і хрест дрібний,
не вловиш слів у тихій пісні мами…
Так швидко сутеніє і тумани
вкладають спати наш садок старий.
Покрученим гілкам навіють сни:
буяння цвіту, яблука рум’яні –
і віти тарабанять в хатні рами,
і пуп’янки неначе навесні…
А мама шиє довгі вечори
чи скатертину, чи яку фіранку.
Хрести дзьобає до самого ранку –
від пізньої до ранньої пори…
Життя дошиє дрібно в полотні,
віддасть мені, як все, що в світі мала.
Моя красива, трохи сива мама,
гарячі руки, очі ледь сумні…
Розвію сум, тумани розжену
дитячим сміхом, сонцем і весною!
Буяє сад – цвіте разом з тобою
і я в тобі надією живу…
Софія Кримовська 