У руках матері укладена чарівна сила.
У житті кожної людини є щось дороге, важливе, що залишає слід і пам’ять на все життя. Події, люди, речі, думки – для всіх це щось своє, щось особисте. Але є одне – те, що не замінять ні речі, ні вчинки, ні слова, ні пам’ятні дати. Те, про що згадуєш у найясніші й самі гіркі мінути, те, що найбільше ми любимо, навіть якщо часом і не замислюємося про це. Це руки матері – добрі, ніжні, сильні, турботливі
Зрозуміло, ми не можемо пам’ятати, але все знаємо: вони – найперше, що ми відчули в житті, коли прийшли в цей новий, незнайомий і дивний мир. Звичайно, це були материнські руки, що пригорнули до теплих грудей, захистивши від всіх тривог і турбот. Мама завжди поруч. Якщо ми хворіємо, вона сидить біля нашого ліжка, хвилюється, але підбадьорює, заспокоює. А коли в нас трапляються якісь неприємності, проблеми, з якими ми не можемо впоратися самостійно, образи, розчарування, ми відразу ж ідемо до неї, до мами. І вона завжди приголубить, утішить, підкаже й навчить. І коли її тепла долонька ніжно стосується наших волось, всі неприємності й прикрості йдуть, немов вона відсуває їх від нас своєю материнською рукою
У руках матері укладена якась чарівна сила. Як часто буває, коли щось турбує (мучить головний біль, або тривожить зуб, або болить живіт), мамі варто лише прикласти свою долоню до хворого місця, і біль відступає. І приходять дивний спокій, умиротворення, і радісно стає на душі. У такі мінути я звичайно засипаю, сама того не помітивши, а, прокинувшись, уже й не пам’ятаю про те, що щось боліло. Хіба ж це не теперішнє чарівництво!
А які чудеса творять ці руки на кухні! Я не пам’ятаю жодного дня, щоб мама не здивувала нас чим-небудь незвичайним. Як часто, тільки-но переступивши поріг, ми вже вловлюємо привабливий аромат, що струменіє з кухні. А на столі вже димиться золотавий суп, пестрят всіма квітами літа салати. А святкові торти, пироги, печива або тістечка із кремом. Все це приготовлено для нас умілими руками мами. І коли тільки вона все встигає!
Дитинство і юність – сама прекрасна пора. Але нам здається, що в нас стільки справ. Нам стільки хочеться встигнути, ми завжди кудись поспішаємо. Прийшли додому й нам уже неодмінно потрібно бігти! Учимо уроки або читаємо книгу – а отут раптом важливий дзвінок, друзі вже чекають. А по телевізорі такий цікавий фільм – нізащо не можна пропустити! Усе кидаємо й поспішаємо, поспішаємо. А ввечері стомлені денними турботами, скинувши речі, лягаємо спати
Але на ранок всі залишені книжки чекають нас на полку із закладками на потрібних сторінках, а зім’ята й, часом забруднена, одяг акуратно висить у шафі – чиста й ідеально вигладжена. Поки ми спали, турботливі мамині руки всі зробили для того, щоб ми як завжди безтурботно почали свій новий день
На жаль, ми так рідко замислюємося про те, скільки часу й сил, скільки праці й здоров’я, скільки пещення й турботи витрачає на нас мама. Скільки справ устигають зробити за день її золоті руки. Але ж скільки всього на її тендітних плечах – робота, будинок, сім’я.
Мені на очі якось попалася прекрасна, смутна, але дуже повчальна казка про Гуску. У жаркий день вивела матір Гуска на прогулянку своїх маленьких гусенят. Вона вперше показала дітям великий мир. Цей мир були яскраві й радісним: солодкі зелені стеблинки, тепле й ласкаве сонце, м’яка прохолодна трава, і навколо безліч голосів бджіл, жучків, джмелів, метеликів. Гусенята були щасливі. Вони стали розходитися по величезному зеленому лузі. Коли життя щаслива, а на душі мир і спокій, про матір часто забувають. Стала Гуска кликати своїх дітей, але вони не слухалися. І раптом небо покрили темні хмари, на землю впали великі краплі дощу. І гусенята зрозуміли, що мир не такий вуж затишний і безтурботний. Тільки отут всі вони згадали про матір. Підняли вони свої маленькі голівки й побігли до неї. А Гуска підняла крила й прикрила ними всіх своїх дітей, сховала від дощу, граду й вітру. Тому що крила існують, насамперед, для того, щоб прикривати дітей, а потім вуж для того, щоб літати. Під крильми було тепло й безпечно, а звідкись здалеку доносився гуркіт грому, виття вітру й стукіт градин. І гусенятам і в голову не приходило, що крило має дві сторони: усередині було тепло й затишно, а зовні – холодно й небезпечно. Як тільки гроза стихла, діти вимогливо запищали, щоб мати випустила їх. Гуска обережно розкрила крила, і гусенята знову розбіглися по лузі. А в матері-гуски крила були изранены, багато пір’їв зламані або вирвані. Але діти цього не зауважували, вони знову були щасливі й веселі
Варто задуматися треба всім цим і хочеться сказати всім Друзям і знайомим, всім дітям і підліткам: «Давайте берегти цей найдорожчий скарб, саму більшу цінність у нашім житті – руки нашої матері! Давайте дамо їм можливість частіше відпочивати, і вони назавжди залишаться такими ж ніжними й добрими, м’якими й ласкавими. Давайте не будемо забувати про те, що для того, щоб нам жилося тепло й щасливо материнські руки беруть на себе весь біль і холод, всі рани й удари життя!
http://lessons.com.ua/u-rukax-materi-ukladena-charivna-sila/
Твір на тему "мамині руки".
Мама. Згадайте, коли ви бачили рідну матінку без роботи? Я свою — ніколи. Жодної хвилини, не відаючи відпочинку, мамині руки знаходять роботу. То вона щось вишиває, то готує тісто для пирога або хліба, то щось стирає або просто поправляє на столі скатертину. Так багато в житті, переробивши, мамині руки не зупиняються ні на мить, вони постійно в роботі. Мамині руки завжди пахнуть чимось. Свіжовипраним і тільки що білизною, що прасує, або пшеничним борошном і гарячим хлібом, або кропом з петрушкою і терпким бадиллям огірків, яблуками, а то просто осіннім полем, або снігом, або першими весняними бруньками. Мамині очі. Вони, постійно освітлені зсередини м'яким живим сяйвом, неначе видиме вираження її душі. Це погляд самої щирості, самого добра. Здатність робити добро, уловлювати красу рідної землі дано далеко не усім людям. Але мені здається, що моїй мамі ця риса вдачі властива. «Поганий і радість поверне в горі, розумний і в горі тішитиметься«, — чув я від неї багаторазово. Її обличчя, як соняшник, до сонця завжди повернене до радості, до діяння добра. І я сам також ще з дитинства жадібно уловлював красу навколишнього світу. Як радіємо усі ми, коли після довгої, важкої зими приходить весна! Кожен її крок — як перемога. «Багато людей живуть заздрістю, вигодою, злом, — говорила нам в дитинстві мама. — Не радіють ні весні, ні пташиному гомону. І тому очі в них каламутні, тухлі. Вони як сліпі, а із сліпого що можна узяти»? Мама моя учила мене з дитинства поважати людей, тому що від того, як ти відносишся до оточення, залежить і їх відношення до тебе. Вона навчила працювати так, щоб приносити радість собі і іншим. Вона навчила мене доброті, людяності, чуйності.
Мамин власний приклад теж багато означає для дитини. І я, дивлячись на маму, яка завжди в роботі, навчився не витрачати даремно свій час, а творити якісь, хай і маленькі, але хороші справи: допомагати мамі, захищати молодших, поважати старших. Я вдячний своїй мамі, тому що усе добро, що я маю, — від неї.
http://tvir.org.ua/tv%D1%96r-na-temu-mama
Твір на тему: Мамині руки.
Моя сім’я численна, галаслива й весела. Мій тато – моряк далекого плавання, тому вдома буває рідко і для нас – це справжнє свято. Моя мама – просто мама, тому що вона виховує нас, не покладаючи рук, намагаючись таким чином прищепити своїм дітям найкращі якості характеру і життєві цінності.
Ми ще солодко спимо у своїх ліжечках, а мама вже порається на кухні. Білизна стирається, бульйон кипить, чай заварюється, тісто підходить, каша вариться . Мама, наглядаючи за всім відразу, спритно ковзає праскою по простирадлом і наволочки.
Після сніданку у нас починаються заняття. Найменші, двійнята, граючи в зоопарк, вчаться називати звірів, а погодки п’яти-шести років читають абетку. Мама терпляче роз’яснює все, що незрозуміло чи не виходить. Попутно приготований, обід відправляється в теплу духовку і ми, допомагаючи один одному одягнутися, йдемо на прогулянку.
Мама веде нас у міський парк, де ми, відчинивши оченята, милуємося золотою осінню. Мама розповідає цікаві історії про щедрою, багатою урожаєм, хазяєчці, яка подарувала нам повні комори корисних овочів і фруктів. Ми збираємо колючі, лопнули каштани, і мама допомагає добути з них блискучі, коричнево-руді плоди.
Ситний обід наганяє сонливість, і мама укладає нас в ліжечка. А в самої в цей час купа справ: перемити посуд, забратися в квартирі, збігати в магазин, приготувати вечерю і, хоч на хвилинку, глянути на себе в дзеркало, щоб переконатися, що вона все так само струнка, витончена і красива. Адже скоро тато повертається з рейсу, і ми всі разом вирушимо його зустрічати в морський порт.
Мамині руки, немов дві чарівні палички, творять справжні дива. Ми виростемо і будемо з вдячністю цілувати ці рідні, турботливі, невтомні руки нашої мами.
http://shpargalochka.net/tvir-na-temu-mamyni-ruky/
|
