Літо
Ось і літо прийшло. Тепле, веселе. Дружньо гудять бджоли, ніжно колишуться трави, колосяться на полях хліба.
Саме у цю пору ліс жив небаченим життям. Велика лісова галявина, які ніби ще недавно була вкрита маленькою травичкою, квітувала. Яких тільки рослин на ній не було: ромашка, звіробій, полин, м’ята, дзвіночки, материнка, люцерна. Великий – великий килим нагадувала вона.
Вухастих любив її. А ще більше любив літо за найдовші у році дні, за чарівні медові аромати, які постійно можна було відчувати у повітрі.
Цікавим було все.
Навіть дощик який зволожував землю. М’який, лагідний він ніколи і нікого не ображав. І це розуміли навіть рибки, які жили у ставку.
А грибочки? Один за одним з’являлися вони; маленькі і великі, подібні на хатинки під якими можна сховатися, відпочити.
Літо. Час ягід. Дозріває суничка, приваблює чорним кольром черемха. Смак її терпкий, але дуже смачний.
Пливуть і пливуть по небу хмарки. Кличуть у подорож, у країну, що називається просто, – літо.
http://kazka.in/fairytails/oleg-pogynayko/lito.html
Яблунька і літо
Юрко й Мишко весною посадили біля школи яблуньку. І домовились: на канікулах будуть приходити до школи і поливати її. Сьогодні поливатиме Юрко, завтра – Мишко, потім знов Юрко, потім Мишко. Ростиме собі яблунька – сил набиратиметься. Настали канікули.
“Сьогодні мені поливати яблуньку, – подумав Юрко. – Та хіба їй що станеться, як один день не полити? Завтра прийде Мишко й поллє…”
Настав Мишків день. Далеченько жив Мишко від школи. Він собі й подумав: “Учора ж поливав яблуньку Юрко.. Нічого їй не станеться, як один день не полити. Завтра знову Юрків день, він трохи ближче від школи живе, хай собі й поливає”.
Минали дні, Юрко надіявся на Мишка, а Мишко на Юрка.
Кілька днів ніхто яблуньку не поливав.
А щодня приходив до школи маленький Андрійко. Він годував рибок у шкільному акваріумі. Бачить хлопчик: ніхто яблуньки не поливає, ось-ось засохне. Він і став її щодня напувати. Зеленіє яблунька, сил набирається.
От і перше вересня. Прийшли діти до школи. Не терпиться Юркові взнати: а чи поливав Мишко? І Мишкові хочеться дізнатися: чи Юрко поливав?
Пішли хлопці до яблуньки. Ідуть і мовчать. А як побачили, що вона зеленіє, то засоромились і потупились у землю. Бо кожен подумав: це ж тільки я не поливав, а товариш мій поливав.
Так і стояли хлопці перед яблунькою, схиливши голови, аж поки не пролунав дзвінок.
(автор Василь Сухомлинський)
http://skarbnu4ka.com/yablunka-i-lito/
Народна легенда «Бабине літо»
Восени багато роботи для жінок. Не встигне жінка вибрати цибулю і часник, як вже квасоля проситься – тріскають стручки і показують білі зуби. А кукурудза, буряки, картопля... А сливи, яблука, груші! Треба ж назбирати і грибів, ожини, горіхів. Та що там казати: роботи по вуха. Бо й треба посадити, пересадити, розсадити... Зібрати, перебрати, перекласти, висушити, змолотити, очистити, поскладати, дозбирати... Зима спитає, де літо було.
Зібралися жінки на раду. Вирішили вирядити до цариці Осені свою посланницю – чесну і працьовиту дівчину, щоб переказала Осені їх вічний жаль і попросила полегшити клопоти.
А жила цариця Осінь не далеко, не близько, а за сімома горами, за п’ятьма лісами, за трьома ріками. Та й дорога була небезпечна. Тож жінки порадили дівчині завжди бути обачною, не спокушатися на жодні зваби!
Йде, йде дівчина, перейшла одну гору, втомилася, сіла відпочити над річкою. Десь взялися два парубки та до неї з облесливими словами. Зчинили між собою бійку за дівчину. А вона за цей час скочила в річку і перепливла щасливо на другий берег. Раділа, що обминула спокусу, бо мала стати чесною перед царицею Осінню.
Пішла дівчина далі. Дорогою вона мала ще багато пригод, але щасливо дісталася до цариці Осені. Передала їй прохання жінок: продовжити восени два-три тижні літа, щоб встигнути зібрати врожай.
– Гаразд! – сказала цариця Осінь. – Кожного року відтепер буде ще тепла пора і назвете її «бабиним літом». А щоб ви поквапились зі збором урожаю, я подаватиму вам знак, що йде «бабине літо», літаючим по полях павутинням.
http://familytimes.com.ua/kazky-dlya-ditey/narodna-legenda-babyne
|
