Визначення емоційного темпоритму допоможе пов’язати зміст і віршовий розмір твору. Емоційний темпоритм перше оформлення змісту, а в залежності від темпоритму обирається ритм, розмір (На віршових розмірах ми зупинятися не будемо).
Аналізуючи ліричний твір, ми повинні бути уважними буквально до кожного слова і звуку. На значенні слова в художньому тексті, внутрішньої структури словесного образу, тропіки, семантичних нашарувань і зрушень ми вже зупинялися вище і повторюватись не будемо.
Зупинимося на аналізі звукової інструментовки вірша.
Вірш будується на принципі повтору. Повторюються закінчення рядків (рима), повторюються звуки в словах (алітерації, асонанси). Яку роль відіграють всі ці повтори, зокрема рима як один із видів повтору? Як тільки ми вловлюємо повтор, тобто стикаємося з чимось схожим на попереднє, ми відразу ж пригадуємо це «попереднє», воно зринає в нашій свідомості ніби другим планом поряд з першим, тобто поряд з рядком, який ми читаємо в даний момент.
Візьмемо для прикладу вірш Т. Шевченка «Садок вишневий коло хати...» Вірш, у якому немає жодного тропа (метафори, порівняння, епітета), тобто автологічний, а яке враження він справляє на нас своєю художньою картиною! В чому ж секрет художності цієї поетичної мініатюри? Безумовно, ми скажемо, в тому, що поет бере речі прості, нехитрі, любовно малюючи їх, створює картину народного життя.
Спробуємо цей же текст записати прозою, залишивши порядок картин такий, як у вірші, але при цьому не будемо дотримуватись рими: «Коло хати вишневий садок, над вишнями гудуть хрущі, з плугами йдуть плугатарі, дівчата йдуть, співаючи, матері ждуть вечеряти». Порядок слів тут навіть правильніший, ніж у вірші, але ми відчуваємо, як текст не лише втратив поетичну чарівність, художність, а взагалі розпався. Якось недоречно звучить поряд «над вишнями гудуть хрущі» і «з плугами йдуть плугатарі», мимоволі в один ряд ставляться «хрущі» й «плугатарі», створюється грунт для комічного ефекту.
У чому ж річ? Чому зникла поезія? По-перше, як нам уже відомо, зник емоційний темпоритм, той фермент, в якому відчутний настрій поета, розвиток його ліричної емоції, зник і ритм, який організовує мову. Ритм вимагає постановки слова на певному місці, а це не може не позначитися на логічних наголосах. Рядки вірша і намальовані в них картини, поєднані ритмом, сприймаються як одне ціле.
По-друге, рима повертає нас до рядків (образів), що римуються. Коли ми читаємо, вимовляємо «Співають ідучи дівчата», ми вловлюємо подібність до прочитаного раніше «Садок вишневий коло хати», ця подібність відчутна через риму: хати дівчата. В момент, коли свідомість уловлює подібність закінчень рядків (риму), другим планом зринає і цілий рядок, який тепер у свідомості звучить удруге і в контексті з заримованим. Таким чином, рядки «Садок вишневий коло хати» і «Співають ідучи дівчата» виявляються тісно пов’язаними, з більш підкресленим «Садок вишневий коло хати», бо він один раз в нашій свідомості звучить повно, а другий другим планом.
Тісніше пов’язані між собою і рядки, де римуються слова гудуть, йдуть і ждуть. Рядок «Хрущі над вишнями гудуть» звучить ніби тричі: коли ми читаємо його вперше і щоразу другим планом, коли стикаємось із зармованими з ним рядками.
Отже, завдяки римуванню ми маємо до основного тексту певний акомпанемент з цього ж тексту, повторюваного вибірково за рядками і то в одному, то в іншому випадку другим планом. Так утворюється складне плетиво і з певного порядку слів у вірші, що впливає на логічний наголос, і з замаскованих повторів заримованих рядків (що теж сприяє підкресленню їх); все це поєднується емоційним темпоритмом (в даному разі спокійне замилування).
|
