 Красива осінь вишиває клени...
Красива осінь вишиває клени
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить: – Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим.
А листя просить: – Дай нам тої втіхи!
Сади прекрасні, роси – як вино.
Ворони п'ють надкльовані горіхи.
А що їм, чорним? Чорним все одно.
Костенко Ліна.
Осінь така мила…
Осінь така мила,
осінь
славна.
Осінь матусі їсти несе:
борщик у горщику,
кашка у жменці,
скибка у пазусі,
грушки у фартушку.
Осінь така мила,
осінь
славна.
Прийде, поставить:
мамо, спите?
Підведуться мати:
— Це ти, моя доню?
— Я ішла все лісом,
дуб мене за хустку,
він хотів догнати,
борщик однять!
Осінь така мила,
осінь
славна:
— Мамо, мамусю, чом не їсте? —
Бистро подивились
очі матусі,
зсунулось тіло,
звісилась рука…
Осінь така мила,
осінь
славна:
— Мамо, мамусю, чом не їсте?
Павло Тичина.1921
В лісі осінь. Так пахне грибами...
В лісі осінь. Так пахне грибами...
Жовте листя з берези летить.
Верби схилені над ставами.
У намисті калина стоїть.
Стало тихо. Пташок немає...
Відлетіли у теплий край.
Тільки білка вгорі стрибає
І шепочеться листячком гай.
А вітрець налетить, закружить
Жовте листя в танку смішнім.
В верховітті дубовім затужить
Й ненадовго затихне у нім.
Надія Красоткіна
Сю нiч зорi чомусь колючi
СЮ НІЧ ЗОРІ ЧОМУСЬ КОЛЮЧІ
Сю ніч зорі чомусь колючі,
як налякані їжачки.
Сю ніч сойка кричала з кручі,
сю ніч ворон сказав: «Апчхи!»
Сю ніч квітка питала квітку:
— Що ж це робиться, поясни?
Тільки вчора було ще влітку,
а сьогодні вже восени!
Ліна Костенко
Осінь
Висне небо синє,
Синє, та не те;
Світе, та не гріє
Сонце золоте.
Оголилось поле
Од серпа й коси;
Ніде приліпитись
Крапельці роси.
Темная діброва
Стихла і мовчить;
Листя пожовтіле
З дерева летить.
Хоч би де замріла
Квіточка одна;
Тільки й червоніє,
Що горобина.
Здалека під небом
В вирій летючи,
Голосно курличуть
Журавлів ключі.
Щоголів Яків
Закохана в осінь…
Закохана в осінь, залюблена в весну.
Самотня навіки, хоча й не одна.
Ти знаєш, так хочеться інколи жити,
Щоб пити лиш ранки прозорі до дна.
Шукати скарби у очах перехожих,
Писати листи невідомо кому,
В надії, що жоден із них вже ніколи…
Ніколи не втрапить у руки йому.
Хворіти красою і марити літом,
Гуляти босоніж по мокрій землі
І знати, що жоден чи жодна ніколи
Ніколи не будуть подібні тобі.
Творити, радіти, ділитись теплом,
І сіяти усмішки схожі на квіти…
І знати, що мрія у серці жива,
Бо мрію не можна нічим погасити!
Таня Крисюк
Осінь наша, осінь.
Осінь наша, осінь -
Золота година,
Неба ясна просинь,
Пісня журавлина
Бабиного літа
Довгі, білі коси...
І дорослі й діти
Люблять тебе, осінь.
Та не тільки славна
За свою ти вроду -
Урожай іздавна
Ти несеш народу:
Щедра і дорідна,
Пахнеш ти медами,
Славиш край наш рідний
Зерном і плодами!
Марія Познанська
Золота осiнь
Ще недавно в небі синім
Пролітали журавлі.
А сьогодні в безгомінні
Ходить осінь по землі.
Ніби сонцем вщерть налиті
На гілках висять плоди,
У багрянім жовтім листі
Мріють веснами сади.
І від краю і до краю,
Від двора і до двора
Золотого урожаю
Знов до нас прийшла пора.
Йосип Бродський
Палає осінь золотом багряним
Палає осінь золотом багряним,
Струмує венами калинове вино.
Моє тепло ввійшло в меридіани,
В моїй душі розбурхане Дніпро.
Сумує осінь, слізно листям плаче
Про те, що зледеніло на устах…
Її жахають погляди незрячих,
Що янгола не бачать на плечах.
Шукає осінь серце небайдуже,
Щоб взимку руки холод не скував.
Та не знайшла, дощами терпко тужить,
Збирає сльози в зоряний рукав.
Зтинає осінь час на нитці долі,
Впиваючись у кави теплу млість,
Та скоро вже минуть її гастролі,
Вона для нас лиш загадковий гість.
Прощає осінь все, що не здійснилось,
Прощається…Та не на вік – на мить.
В коханні їй чимало літ божились,
Та від одного лиш струна в душі бринить.
Юлія Кириленко
Осінь.
Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні в синій тишині.
По садах пустинних їде гордовито
осінь жовтокоса на баскім коні.
В далечінь холодну без жалю за літом
синьоока осінь їде навмання.
В'яне все навколо, де пройдуть копита,
золоті копита чорного коня.
Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні й розкида кругом.
Скрізь якась покора в тишині розлита,
і берізка гола мерзне за вікном.
Володимир Сосюра
|
