Твір українською мовою: моя Батьківщина —Україна
Я народилася на українській землі, живу в Україні і сподіваюся, що буду жити тут все своє життя. Отут живуть люди, яких я люблю. Отут моя родина, мої друзі, могили моїх близьких. Україна — моя Батьківщина. І я її люблю, погану або гарну, злиденну або багату. Нехай не зовсім гладко в неї ідуть справи, але вона в мене єдина, іншої такої країни немає. І не буде.
Хтось скаже : "Ну так, зараз модно освідчуватися в любові до всієї України в цілому". А я нікому і не освідчуюся. Скажу відверто, що мені багато чого не подобається: і на естраді, і в сучасних книгах, зарозумілість українських націоналістів, готових усіх у світі поділяти на "наших" і "не наших". І взагалі думаю, що нерозумно вважати, наприклад, українські ромашки кращими від російських. Мені все рівно, хто з оточуючих мене людей українець, а хто — ні. Адже ми живемо в одній країні, ходимо по одній землі, ласуємо морозивом фабрики "Хладопром", радіємо перемогам братів Кличків, дивимося "Роксолану" і "Залу чекання". Я ніколи не замислювалася над тим, чи можна вважати мене патріоткою. Я просто люблю Україну. Можливо, коли-небудь мені захочеться виїхати звідси або навіть доведеться це зробити — усяке може статися. І, можливо, мені сподобається інша країна. Але там не буде моїх друзів, моїх батьків, моїх улюблених мультфільмів про козаків, повісті "Кайдашева сім'я" Нечуя-Левицького і маминих вареників з полуницями, ще багато чого, з чим у мене зв'язане поняття "Батьківщина". Хоча й далеко від України можна знайти нових друзів, створити уже власну родину, полюбити інші мультфільми, купити де-небудь том Нечуя-Левицького, а вареники з полуницями можна навчитися готувати і самій... Стоп, а як же Хрещатик? А як же архітектурний заповідник у Львові? А як же Сіверський Донець? А Карпати? Де б я не побувала, які б місця мене не зачарували, я все рівно буду хотіти ходити з друзями на пікнік у наш звичайний бір, а загоряти — у селі на річці.
Я дуже хочу побачити Італію і Францію. Хочу з'їздити до Австралії і Америки. Мрію відвідати Бразилію, Канаду і Нову Зеландію. Із задоволенням подорожувала б, я не люблю сидіти на місці. Можливо, де-небудь я б затрималася, десь ні. Але упевнена, що з будь-якої країни світу, як би там не було гарно, я б повернулася додому, до своєї України. Тут мене чекають. Тут усе моє життя. Іншої Батьківщини мені не треба.
Джерело:http://schoolportal.com.ua/moya-batykvshtina-ukrana-tvr-rozdum/
***
Прочитала і поринула у спогади. Школа... Урок української мови і літератури. З уст учителя звучать слова:
Україно моя! Чисті хвилі ланів,
Променисті міста, голубінь легкокрила!
А далі: "Зорі ясні, погожії, тихії води!".
Це моя вишнева Україна. У зірках, у вербах, у квітці, у пташині, в дитячій усмішці, в дівочих очах, у хвилях Дніпра, в ланах золотої пшениці.
Україна... В цьому слові і смуток, і жаль, і біль, і недоля, і краса, і праця, і боротьба за волю, і воля, і боротьба за кращу долю.
Мужніми захисниками моєї землі були козаки. Згадаймо напади турків, татар, польської шляхти. І виникають в уяві образи Байди (Дмитро Вишневенький), Морозенка, Залізняка, Гонга, Наливайка. Від сили та відваги козацької не раз дрижав, стогнав, трясся Босфор, а в Скутарі хурдигу розбивали та кайдани ламали.
Славна ти, моя Україно, гетьманськими іменами. Високоосвічені мужі навої країни... Це і П. Сагайдачний, який не тільки боронив свою землю, а й дбав про освіту і культуру в Україні, заснував Києво-Могилянську академію. Вперше почав згуртовувати українців, щоб називатися народом, гетьман Богдан Хмельницький. У цьому його невмируща слава.
Ти, моя державо, пишаєшся і славетними жіночими іменами: Маруся Богуславка — дівчина, що визволила сотні бранців з турецької неволі; Настя Лісовська, Роксолана, правила Туреччиною декілька десятиліть і багато зробила для свого рідного краю; дивовижна поетеса з Полтавщини Маруся Чурай. її пісні будили в душах людей потяг до волі.
А далі, моя Україно, "благословен той день і час", коли ми почули "гарячу думу Кобзаря", і "Енеїди" владний сміх", "і сліди, не змиті вічності дощами, мандрівника Сковороди":
І молот Каменяра,
І струни Лисенка живії,
І слави золота зоря
Круг Заньковецької Марії.
1917 року повіяло національним відродженням, свободою. Народ жив надією омріяної волі, тим, що відродиться історія, культура, мова народу. Але...
Доля дала мені щастя народитися в Україні, на землі з величною і трагічною історією, не менш трагічним сучасним і величним майбутнім (вірю в це!). Вірю, бо є ще один неоціненний скарб у тебе, моя державо. Це народ. Добрий, лагідний, щирий, доброзичливий, працьовитий, вольовий. Йому належить майбутнє. Він виборює своє право жити і на цілий світ проголосити Акт своєї незалежності.
І я пишаюсь своїм народом, який виборов незалежність. Я пишаюсь людьми, які роблять усе для того, щоб зберегти українську націю. І повторяю за В. Симоненком:
Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.
Джерело:http://schoolportal.com.ua/ukrana-v-moya-rdna-derzhava-tvr-rozdum/
|
