Пройшовши більшу половину шляху, ми зупинилися і здивувалися. Ми почули чийсь настільки гарний спів, що пісні, які грали в капелюсі Роберта, відійшли на другий план. Тоді ми вирішили подивитись і знайти володаря цього мелодійного й дзвінкого голосу. Пробігши кілька метрів, ми побачили таку картину: посеред вулиці стояв хлопчина і співав саме те, що ми чули. Хлопчина був дуже захоплений співом, тому нас навіть і не помітив.
Він продовжував співати. А ми, захоплені співом і красою голосу, присіли і почали роздивлятися хлопчика. Він був одягнений в те, що зазвичай одягають сироти. Це було дуже старе, на 2 розміри більше за нього, пальто, вовняні рукавички, резинові чобітки. Але чомусь у нього не було капелюха.
Коли хлопчик скінчив, він почав збирати свої речі та хотів піти, мабуть, до притулку. Ми настільки були вражені співом, що не змогли не наздогнати хлопчика і не похвалити його. Коли в нас зав'язалася розмова, Роберт не витримав і спитав у хлопчини, чому він без капелюха. На що хлопчик йому відповів, що свій він загубив, а того, хто б йому купив новий у нього немає.
Тоді Роберт вмить зняв свого капелюха і простягнув хлопчині. Той не хотів спочатку брати, але Роберт наполягав. Хлопчик, все ж таки узявши капелюха,
подякував і пішов у напрямку притулку.
Здивований вчинком Роберта, я в нього запитав, навіщо ж він так учинив. Адже він тільки сьогодні нарешті купив того самого капелюха, на який так довго збирав гроші. На що Роберт мені сказав: «Мабуть, саме для цього я його і купував. Адже йому він набагато потрібніший, ніж мені».
Ость таку історію я пригадав, коли сьогодні почув по радіо, як радіоведучий обговорював тему «Добра» у сучасному житті. І ось такий життєвий приклад я бачив на власні очі!