Казка про дружбу Хмари і Дерева
Маріанна Вдовиковська :: Казка про дружбу Хмари і Дерева
Товаришувала Хмара з Деревом. Напевно таки Вона з Ним, бо нащо то було Йому? Ось питаннячко. Налітається Хмара світом,- надивиться, наслухається... А коли вже нема ради на то все бачене, - швартується над кроною Дерева і виплакує йому "на голову" всі свої жалі. Аж коли до білого відмиється, - то покине бідне Дерево один на один зі своїми слізьми, та й далі чкурне по нове бачене. Питали у Дерева Трави і Птиці, і Вітри:
- Нащо Тобі Вона? Прожени!
- Вона Світ бачить і мені розповідає...- Дерево у відповідь.
- Так і Ми Тобі можемо розповідати, хіба то проблема?
- Ви Світ інакше бачите, ніж Вона. Мені її Світ потрібен.
Так дивувались цій дружбі усі довкола... Розповідала Хмара, слухало Дерево...
Аж одного вранішнього ранку не стало Дерева. І сліду не зосталось, окрім борозд від коріння, яке мов жили з тіла -з ґрунту витягло воно перед тим, як зникнути.
Потім повідАли Птахи, що бачили дивинУ таку: пливла Хмара на схід Сонцю, і несла на собі Дерево - Світ свій Йому показати...
(автор: Маріанна Вдовиковська)
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349482
Казка про дружбу
Якщо нема у тебе друга,
То світ стає немилий, туга.
А тому хочу вам сказати,
Що завжди треба мати друга.
Сама б людина що зробила?
А з друзями — велика сила!
То ж друзів завжди поважайте
І в дружбі жити всі звикайте.
Про щиру дружбу в наше свято
Я хочу казку нагадати,
Відому всім з дитячих літ,
Щоб з друзями ішли ви в світ.
В батьків синів було багато.
Синів любили мама й тато,
Виховували їх і вчили,
Щоб діти білий світ любили,
Щоб діти вміли працювати,
Щоб в них чеснот було багато,
Щоб дружними у світ ішли
Та добрими усі були.
І от сини повиростали
Й дружити якось перестали.
Став кожен жити сам по собі —
Одні у радості й журбі.
І добрих слів в них стало мало,
А сил своїх не вистачало...
Тож перестали ще й радіти,
А для батьків вони всі — діти...
І визначив татусь причину,
Чому сини йдуть до загину...
Спішить зібрать сімейну раду,
Щоб дати всім синам пораду.
Щоб ті успішно процвітали
Й любов’ю серце наповняли,
Та щоб згуртовані були,
Щоб дружними в життя ішли.
Бо лиш у дружбі їхня сила,
Вона і дасть синочкам крила.
Отож, неспішною ходою
Пішов до річки за лозою.
Нарізав, скільки міг узяти,
Щоб дітям приклад показати.
Прийшов сумний, немов в імлі,
Галузки виклав на столі
І став синів своїх чекати,
Щоб щиру правду їм сказати.
Бо слово батьківське хороше
Синам потрібніше за гроші.
І от сини прийшли до хати.
Там їх чекали батько й мати.
Сини вклонилися чолом
І сіли в батька за столом.
Всі мовчазні, неговіркі
Якісь зробилися такі...
Нема ні радості, ні сміху,
Усі забулися про втіху...
І в батька стислося серденько,
Скупу сльозу зронила ненька,
А за столом — не частування,
А тихе батьківське ридання.
Й лоза нарізана лежить...
Настала довгождана мить...
Тут батько враз заговорив,
Бо все для себе вирішив.
— Ну, що, сини мої, соколи?
Я не чекав цього ніколи,
Що ви ось так почнете жити,
Один одного не любити.
Без дружби і без добрих слів
З вас кожен у житті побрів.
Тож зараз всі ви для науки
Візьміть одну галузку в руки.
Міцніше стисніть, розломіть
Й перед і мною покладіть... —
Всміхнулись хлопці, що й казати,
Якусь галузку розламати...
Тож кожен гілку в руки взяв,
В секунді зразу й розламав.
Поклали зламані вербиці,
Й цікавість виросла на лицях.
І стали думати-гадати,
Що батько хоче їм сказати?
Мовчить старий і слів не каже —
У віники галуззя в’яже.
А як усі гілки зв’язав,
То віники синам роздав
І каже: «А тепер візьміть
І швидко віник розломіть
Сини і досі не збагнули,
Взяли ті віники і гнули,
Хотіли швидше розламати,
Та де їм стільки сили взяти?
І так їх гнули, так крутили,
Але зламати не зуміли...
Тоді отець синам сказав:
«Отак і люди, як лоза...
Одного легко всім зламати,
Не треба й сили докладати.
А от, як дружба процвітає,
Ніхто вас, діти, не зламає!
І тільки в дружнім колективі
Усі ви будете щасливі.
В гурті живіть, про інших дбайте
Й на все життя запам’ятайте,
Що тільки разом всі ви дужі.
Не будьте, діточки, байдужі.
В любові, в мирі ви живіть
І між собою всі дружіть.
Бо тільки в дружбі ваша сила,
Вона дає людині крила,
Звеличить вас і піднесе.
На цьому, діточки, й усе».
Для казочки прийшов кінець,
Хто зрозумів, той молодець!
(автор Надія Красоткіна)
http://krasotkina.com/content/%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%BA%D0%B8/%D0%9A%D0%B0%D0%B7%D0%BA%D0%B0%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%20%D0%B4%D1%80%D1%83%D0%B6%D0%B1%D1%83.html
Дружба Кішки і Мишки.
Версія для друкуВерсія для друку
Кішка познайомилася з мишкою і стільки співала їй про свою велику любов і дружбу, що мишка нарешті погодилася оселитися з нею в одному будинку і завести спільне господарство. "Так, ось до зими треба б нам наготувати припасів, а не то доведеться голодувати, - сказала кішка. - Ти, мишка, не можеш адже усюди ходити. Того гляди, закінчиш тим, що в мишоловку догодиш".
Добра порада був прийнятий і про запас куплений горщик жиру. Але не знали вони, куди його поставити, поки нарешті після довгих міркувань кішка не сказала: "Я не знаю місця для зберігання краще кірхи: звідти ніхто не наважиться вкрасти що б то не було; ми поставимо горщик під вівтарем і приймемось за нього не перш, ніж нам дійсно потрібно".
Отже, горщик поставили на зберігання у вірному місці; але небагато часу минуло, як захотілося кішці скуштувати жирку, і говорить вона мишці: "Ось що я хотіла тобі сказати, мишка: звана я до сестри двоюрідної на хрестини; вона народила синочка, білого з темними плямами - так я кумою буду. Ти пусти мене сьогодні в гості, а вже домашнім господарством одна позаймись". - "Так, так, - відповідала миша, - іди собі з Богом; а якщо щось смачне з'їсти доведеться, згадай про мене: я і сама б не проти випити трішки солодкого червоного крестинного винця".
Все це були вигадки: у кішки не було ніякої двоюрідної сестри, і ніхто не кликав її на хрестини. Пішла вона прямісінько у кірху, пробралася до горшочку з жиром, стала лизати і злизала зверху жирну плівочку. Потім прогулялася по міських дахах, оглянулась кругом, а потім розтягнулася на сонечку, облизуючись кожен раз, коли згадувала про горщику з жиром.
Тільки ввечері повернулася вона додому. "Ну, ти повернулася, - сказала миша, - вірно, весело день провела". - "Так, непогано", - відповіла кішка. "А як звали новонародженого?" - "Початочек", - коротко відповіла кішка. "Початочек?! - вигукнула миша. - Ось так дивно дивне ім'я! Або воно прийнято у вашій родині?" - "Так про що тут міркувати? - сказала кішка. - Воно не гірше, ніж Крошкокрад, як звуть твоїх хрещеників".
Трохи згодом знову здолало кішку бажання поласувати. Вона сказала мишці: "Ти повинна надати мені послугу і ще раз одна подбати про господарстві: я вдруге запрошено на хрестини і не можу відмовити, так як у новонародженого відмітина є: біле кільце навколо шиї".
Добра миша погодилася, а кішка позаду міської стіни прослизнула в кірху і з'їла з полгоршочка жиру. "Ось вже саме ніщо так не смакує, як те, що сама в своє задоволення поїси", - сказала вона, дуже задоволена своїм вчинком.
Коли вона повернулася додому, миша знову її питає: "Ну, а як цього дитинчати нарекли?" - "Середочкой", - відповіла кішка. "Середочкой?! Та що ти розповідаєш?! Такого імені я зроду не слыхивала і б'юся об заклад, що його і в святцях немає!"
А у кішки скоро знову слинки потекли, захотілося поласувати. "Бог любить трійцю! - сказала вона мишці. - Знову мені кумою бути доводиться. Дитинча весь чорний як смола і тільки одні лапки у нього біленькі, а на всьому тулубі жодного білого волоска не знайдеться. Це трапляється у два роки раз: ти б відпустила мене туди". - "Початочек, Середочка... - відповідала миша. - Це такі дивні імена, що мене роздум бере". - "Ти стирчиш вдома у своєму темно-сірому байковому халаті і зі своєю довгою косицей, - сказала кішка, - і причудничаешь: ось що значить вдень не виходити з будинку".
Мишка під час відсутності кішки прибрала всі кімнатки і весь будинок привела в порядок, а кішка-лакомка дочиста вылизала весь горщик жиру. "Тільки тоді на душі і спокійно, коли всі з'їж", - сказала вона собі і лише пізні вночі повернулася додому, сита-пресытая.
Мишка зараз же запитала, яке ім'я дали третій дитинчаті. "Воно тобі, мабуть, теж не сподобається, - відповідала кішка, - крихітку назвали Последышек". - "Последышек! - вигукнула миша. - Це саме підозріле ім'я. Я його щось досі не зустрічала. Последышек! Що б це значило?" Вона похитала головою, згорнулася калачиком і лягла спати.
З того часу ніхто вже кішку більше не кликав на хрестини, а коли підійшла зима і біля будинку не можна було знайти нічого їстівного, мишка згадала про своєму запасі і сказала: "Ходімо, кисонька, проберемося до припасенному нами горшочку з жиром, то-то смачно поїмо". - "О, так, - відповідала кішка, - буде смачно! Так само смачно, як якщо б ти свій тонкий язичок у віконце висунула".
Вони вирушили, а коли дійшли до мети, то знайшли горщик, хоча і на своєму місці, але зовсім порожнім. "Ах, - сказала миша, - тепер я бачу, що сталося: тепер мені ясно, який ти мені справжній друг! Ти все пожрала, коли на хрестини ходила: спершу почала, потім до середочки добралася, потім..." - "Замолчишь ти?! - скрикнула кішка. - Ще одне слово - і я тебе з'їм!"
У бідної мишки вже на язиці крутилося: "Последышек!" - і ледь зірвалося в неї це слово, як одним стрибком підскочив до неї кішка, схопила її і... проковтнула.
Ось так-то! Чого тільки на світі не буває!..
(Казки братів Грімм)
http://allforchildren.com.ua/sk_grimm021.htm
|
