Моя вулиця, мій мікрорайон (твір-опис місцевості на основі власних спостережень)
Я живу на проспекті, який має назву "Московський". Ця вулиця з'явилася майже одночасно з Харківською фортецею. Це найбільша і найдовша вулиця у Харкові. її довжина понад двадцять два кілометри. Харків'яни звуть Московський проспект "Алеєю гігантів", тому що саме тут розташовані найпотужніші заводи міста. Це і тракторний, і велосипедний, і верстатобудівний, і моторобудівний, і підшипниковий, і електромеханічний, і турбінобудівний.
Я живу на самому краю Московського проспекту. Раніше наш мікрорайон називали "Бермудським трикутником", тому що він дійсно має форму трикутника і до нього було дуже важко діставатися. Декілька років тому було побудовано тролейбусну лінію, і справи значно поліпшилися.
Мій мікрорайон оточують три дороги: залізниця, окружна та траса Московського проспекту. У мікрорайоні майже всі будинки багатоповерхові. Біля кожного з них безліч дерев, квітів.
Для малюків побудовано декілька дитячих майданчиків. На стадіоні, який поруч з нашим будинком, завжди можна пограти у футбол, баскетбол або потренуватися. У мікрорайоні є два дитсадки і школа.
Неподалік від нас є чудова річка. Кожного літа ми з друзями ходимо туди відпочивати. Дорогою ми проходимо повз поля, минаємо яр, схили якого густо вкриті шипшиною. Там чудовий краєвид і влітку, коли куші вкриті рожевими квітами, і восени, коли шипшина червоніє рясними ягодами.
А ще у нас є джерело, куди ми ходимо по воду. Якась добра людина зробила захисну споруду над джерелом, щоб у нього не потрапляло ніяке сміття. Дорога до нього займає десь хвилин тридцять, але вона чудова.
Мені дуже подобається наш мікрорайон!
http://biglib.info/545-moya-vulicya-my-mkrorayon-tvr-opis-mscevost-na-osnov-vlasnih-sposterezhen.html
Вулиця на якій ми живемо
Ми живемо у великому красивому місті, де багато визначних місць. І з кожним роком наше місто все більше і більше перетворюється, росте, упорядковується. Просторі площі, затишні сквери і парки з прекрасними деревами і строкатими пахучими клумбами. Центральні вулиці, забудовані сучасними будівлями. Тротуари тут викладені акуратними плитками, численні магазини приваблюють барвистими вітринами. А ввечері все місто спалахує яскравими вогнями ліхтарів, заливається таємничим, захопливою неоновим світлом реклам. Місто живе своїм насиченим і неповторним життям.
Але не мені особливо дорога та невелика скромна вулиця, на якій я живу. Перебуваючи в центральному районі, вона дивом зберігає якесь незвичайне спокій і тишу. Тут немає великих магазинів з постійно поспішають кудись покупцями і чимось незадоволеними продавцями. Ні кафе і ресторанів, гримлячий веселою музикою. Ні солідних офісів з раз у раз під'їжджали й від'їжджали машинами. Коли після всієї цієї міської суєти повертаєшся додому і потрапляєш на нашу вулицю, забуваються проблеми і турботи дня, розсіюються тривожні думки. Тихі дворики дарують радість і заспокоєння, і хочеться не поспішаючи пройтися вздовж них, віддаючись своїм райдужним мріям. У дворах завжди зберігається ідеальна чистота. Колись тут посадили деревця, і тепер вони виросли, радуючи людей своєю мінливою красою: пишним цвітінням весною, зеленню листя влітку, золотистим задумливим нарядом восени або суворим сніжним оздобленням взимку. Чиїмись дбайливими руками біля під'їздів будинків були висаджені квіти. І тепер, як тільки приходить весна, клумби приводять в порядок: прибирають, фарбують бордюрчики, скопують землю. А вони у відповідь до самої осені радують погляди людей соковитими фарбами і незвичайним ароматом квітів.
Недалеко від нашого будинку протікає річка, уздовж якої ростуть могутні, горді тополі-велетні і розлогі кучеряві верби, що опускають свої тоненькі гілки-коси до самої води. Варто подути легкому вітерцю, і довгі гілки починають плавно погойдуватися, женучи по воді легку брижі. У такі хвилини ці сумні красуні здаються мені живими.
Висотні будинки на нашій вулиці побудовані порівняно недавно, а раніше, як розповідають дорослі, тут був затишний, дуже тихий район з рідкісними, не дуже високими будиночками. На березі були широкі пляжі, куди люди ходили засмагати і купатися - адже не завжди і не всім вдавалося виїхати на море. А тут, прямо біля будинку, прекрасне місце для відпочинку на весь літній сезон. Зараз пляжів немає, але все одно приємно прогулятися ввечері вздовж річки. Вдихнути аромат квітів, насолодитися чистотою повітря, яку дарують численні дерева. Радіючи тиші цього невеликого шматочка природи, серед гілок весело щебечуть птахи. Вечорами на мосту запалюються ліхтарі, відбиваючись у воді «місячними доріжками» і висвітлюючи весь берег трохи таємничим світлом. У річці водиться дрібна риба, і часто можна побачити, як з чагарників прибережної трави випливає сімейка качок: горда мама веде на прогулянку своїх малюків-каченят.
Ось така вона, рідна і прекрасна, вулиця мого дитинства, цей чудовий куточок природи в самому центрі великого міста. І мені б хотілося, щоб такою вона збереглася на довгі роки.
http://ua-referat.com/%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%BD%D0%B0_%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%83_%D1%82%D0%B5%D0%BC%D1%83_-_%D0%92%D1%83%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8F_%D0%BD%D0%B0_%D1%8F%D0%BA%D1%96%D0%B9_%D0%BC%D0%B8_%D0%B6%D0%B8%D0%B2%D0%B5%D0%BC%D0%BE_1
Моя вулиця (твір-опис)
На проспекті Героїв Сталінграда моя родина живе з 1967 року. Раніше він називався вулицею Байрона. Може, комусь хочеться жити на широкій гучній магістралі з потоком машин у десять рядів. А комусь до душі затишні котеджі на тихих тінистих вуличках старого центра. Одному подавай «висотку», а інший мріє про грядку з укропом і петунією під вікном. У кожної вулиці, як і в людини, своє обличчя, свої проблеми, свій подих.
Наш проспект тягнеться від проспекту Гагаріна на заході до району Тракторного заводу на сході. Його перетинають інші вулиці, де постійно дзенькають трамваї, квапляться автобуси, і проспект дуже нервує, коли відмовляє один із світлофорів. І «подих» у нього заклинює, бо занадто багато великих заводів навколо. От раніше великий масив був зайнятий полями Науково-дослідного інституту ім. акад. Юр’єва. Потім будинки все ближче присунулися до майбутнього проспекту. Але ще наприкінці 60-х моя мама з нашого вікна спостерігала зліт і посадку літаків у Харківському аеропорті. У фотоальбомі «Харків. Архітектура і пам’ятники» є гідний «портрет» і мого проспекту. Він стрункий і зелений. Праворуч дев’ятиповерхівки — будинки з поліпшеним плануванням. їх проектував мамин співробітник, відомий архітектор П. Г. Чечельницький. А праворуч — торець моєї скромної п’ятиповерхівки.
Напроти вікон будинку, уздовж проспекту, тягнеться липова алея. Там я, ще сидячи в колясці, вдихала запах квітучих лип. Мама котила коляску і виразно читала «Мойдодир».
Одна з останніх яскравих картин, зв’язаних із проспектом, — веселка. Друга половина дня. Сонце тільки вивільнилося з полону хмар, воно на заході, за моєю спиною. Я переходжу дорогу. І раптом переді мною величезним високим кольоровим мостом з півночі на південь над проспектом повисає веселка. Це було дивно!
Люблю милуватися проспектом навесні, коли пробуджуються дерева після зимового сну, розкриваються бруньки, галявини забарвлюються кульбабами в жовтий колір. Мальовничим стає він восени, коли в золотому убранні стоять липи, червоніють кетяги горобини.
Люблю свій рідний проспект!
http://vsitvory.com.ua/moya-vulitsya-tvir-opis.html
|
