Твір на тему: "Моя Укараїна"
Я так, як і кожна нормальна людина, замислюються над сенсом свого життя. Моя Батьківщина – це моя Україна, яка має вигідне географічне положення. У нас э все для того, щоб існувати, розвиватися. Я мрію стати невід’ємною частиною моєї країни. Що для цього потрібно? Треба все життя працювати, дарувати оточуючим тепло і добро.
Уже перебуваючи у школі, вчуся робити щось для того, щоб у майбутньому я був корисний моїй країні. Протягом 11 років ми повинні отримувати ті знання, які допоможуть у майбутньому обрати собі професію. Моє навчання – це вже велика справа. Коли я був школярем, у мене вже існували мрії, які стосувалися майбутнього України. У неї не повинно бути страждань,страшних хвороб, усі допомагають один одному. Кожна людина має гідну роботу.
У школі я починаю будувати плани на майбутнє Моє головне завдання отримати атестат і прямувати далі навчатиcя. Яможувступитивінституттезнвікумалеголовнещобяправильновіибравмайбутнюпрофесію.Вона має не тільки подобатися мені, але й повинна принести користь людям і країні. Робота – це мій перший внесок в розвиток України. Можливо, я стану будувати, лікувати, ремонтувати авто, вчитиму дітей. Головна мета – бути корисним. Я прагну, щоб мій вибір був правильний. У нашій країні не вистачає дійсно розумних людей, які б прагнули створити рідну державу сильною, розумною, єдиною. Тому, мабуть, зараз існують труднощі. Я люблю свою Батьківщину, і тому прагну вже сьогодні зробити щось корисне для неї, для її розвитку. Україна повинна процвітати, а не занепадати. Тому вже зараз мені потрібно переживати за те, що відбувається в нашій країні. Життя під вітчизняним небом на рідній українській землі нічим замінити не можна. Батьківщина – це наш з вами дім, в якому колись будуть зростати наші діти.
Деякі люди покидають Україну, в пошуках кращого життя. Можливо, закордоном кращі умови для існування. Але чужа земля-те ж, що і чужа стихія. Якби там не було добре, але краще рідної хати нічого нема.
Вибір моєї професії – це лише частина моїх планів. Я також хочу побудувати свій будинок. Він залишиться на довгу згадку новому поколінні у майбутньому. Мій будинок буде невеликий, але в ньому завжди пам’ятатимуть про тяжку історію України, зберігатимуться традиції звичаї. У моєму будинку буде декілька дітей, а навколо хати ростимуть прекрасні дерева ,які я посаджу зі своїми малятами. Мрії гарні потрібно багато чого зробити для їх досягнення, але я настроєний рішуче. Якщо кожен з нас зробить хоча б щось для своєї країни, буде одразу відчутний результат. Ми потрібні нашій державі вже сьогодні, без нас вона згине. Наші діти повинні пишатися Україною, а не цуратися її. Уже прийшов час працювати. Нашій Україні потрібні чесні компетентні працівники. Треба починати розвивати всі галузі, які вже зазнали занепаду. Кожен справжній українець повинен зробити так, щоб увесь світ уже завтра почув про нас, щоб країну почали поважати.
Повинна відроджуватися наша мова, яка є офіційною в державі. Їїбагатороківпереслідувализабронялинеюкористуватися.Заразвонаєофіційноювнашійкраїні, ми можемо і мусимо розмовляти українською мовою.
Не цуратися рідної Батьківщини – моя мета. Хай Україна відроджується, хай панує щастя, мир. Коли вже українці стануть єдиною нацією? Коли ми не будемо ділитися на схід та захід? На ці питання поки що немає відповідей.
Колись, у далекому майбутньому запанує на наших землях радість, люди будуть щиро посміхатися один одному. Зникнуть ненависть, не буде більше несправедливості. Україна відродиться, вона встане з колін. Ми станемо незалежними по-справжньому. І ніхто нам не заборонить бути щасливими. Коли кожен з нас хоча б посадить по одному дереву, то вже країна стане зеленою, а повітря буде чистим. Це вже буде перший крок до щастя. Кожен має вийти на роботу і не ухилятися від відповідальності. Наша влада повинна теж докласти чи мало зусиль і допомогти нам. Треба працювати всім. І лише тоді ми зможемо приєднатися до всього світу, який вже стоїть на крок уперед від нас. Але зараз про розвиток мало що можна сказати. Люди вже зовсім занепали духом, вони вже перестали в щось вірити. І мені на це все важко дивитися. Наші батьки, прадіди стільки всього зробили, а ми все зараз розрушуємо. Чому все трапляється так, а не навпаки? Що ми робимо не так?
У країні важливі питання не вирішуються, бідність зростає. Але не треба втрачати віри. Ми все зможемо витримати І вже зовсім скоро про нас почують у всьому світі. Яскраве та щасливе завтра скоро наступить. Ми почнемо жити зовсім навпаки. Українці – сильний народ. Я пишаюся, що я живу тут.
Яка буде Україна я в майбутньому? Важко дати відповідь. Кожен мріє про яскраве майбутнє нашої держави. Майбутнє України – це вирішені всі соціальні питання населення, прийняті справедливі та однакові для кожного громадянина закони, це плідне співробітництво з країнами Європи. Тільки до цього ми повинні прямувати. І сьогодні для того, щоб мої мрії стали реальними я починаю відповідально вчитися. Крок до майбутнього зроблений.
http://www.justarticles.ru/besplatnye-stati/raznoe/29-tvir-na-temu-moya-ukarajina.html
Твір на тему: Любимо рідну землю
Чи замислювалися ви над тим, чому землю називають матір’ю? Звичайно, за її чудову життєдайну силу. Але земля — це не тільки родючий грунт, це — наш дім, який ми повинні берегти й шанувати. Яке місце на нашій планеті вам здається найкращим? Звичайно, можна уявити собі старезні ліси, джунглі, величезне безмежжя океану або ж урочисте сяйво високих гір. На щастя, краса не щезла з лиця нашої! планети. Але чому так схвильовано б’ється серце при згадці про старе; дерево чи скромні квіточки, що ростуть біля батьківського порога? Мабуть тому, що душа наша приростає до рідної землі, до рідного її куточка. ‘Гак буває завжди — любов до великого і безмежного починається в житті кожної людини з малого і конкретного. Ця тема звучить у багатьох чудових пісенних творах.
Колами слухаємо пісню, яку створили композитор Богдана Фільц і поет Микола Сингаївський (її назва звучить, як щире зізнання, як урочиста клятва — «Любимо землю свою»), у якій ідеться про красу української землі, у пам’яті зринають до болю знайомі краєвиди, широкі лани,; зелені діброви, мальовничі береги річок… Влучно дібраними словами,;. наче чарівним пензлем, поет малює яскраву картину весняної України. Ми ніби на власні очі бачимо чисте блакитне небо, весняну землю, вкриту ніжною молодою зеленню і першими квітами. Чому ця поезія така «промениста»? Автор ніби «запалює» світло сонця у кожному чотиривірші: «Квітне й радіє земля, Сонце мережить поля. Променем грає ріка, Лине веснянка дзвінка».
Так, слово поета зігріто любов’ю, шанобливим ставленням до землі, і синівською вдячністю за її безмежну доброту. Микола Сингаївський оспівує вічний зв’язок природних стихій — сонця, вітру, води, без яких земля не змогла б уродити гарної пшениці.
Автор оспівує ласкаве сонячне тепло. Воно огортає навесні зелені лани і готує їх до нового врожаю. У пісні яскраво постає образ «сонячного світу», в якому уособлено мирну працю людини на рідній землі. Чому, за висловом поета, земля «радіє»? Ми ніби бачимо її посмішку у розмаїтті весняних квітів, у зеленому мереживі полів, у сонячних полисках річки. Чи відповідає мелодія тому радісному настрою, що закладений у текст? Безумовно. Композитор, тонко сприйнявши піднесений тон поезії, творить відповідну музику. Якщо спробувати визначити словами її характер, мабуть, відчуємо, як святково, урочисто, велично звучить ця пісня. Композитор не випадково обирає світлу мажорну тональність, яка напрочуд вдало відповідає «сонячним» віршам. Темп музики підсилює урочистість думок поета. Плавно лине його мова про рідну землю. Неквапливий, розмірений рух мелодії додає вагомості кожному поетичному рядку, посилює виразність кожного образу. Але композитор уникає надмірної важкості «кроку» музики, обираючи для неї тридольний розмір.
Мелодія рухається плавно, поступово стрімко, чи стрибкоподібно? Вона, наче пташка, ширяє у весняному просторі: то злітає, то стрімко падає вниз. Це створює відчуття радісного хвилювання. Музика неначе «дихає» на повні груди. Дзвінко й урочисто лунають голоси виконавців. Світлим гімном красі рідного краю звучить ця пісня, сповнюючи наші серця найніжнішими почуттями до батьківської землі: «Любимо сонячний світ, Квіти у полі, в гаю. Любимо неба блакить, Любимо землю свою!»
http://www.litrasoch.ru/tvir-na-temu-lyubimo-ridnu-zemlyu/
Моя країна Україно!
Напевне, кожен із нас колись замислювався над тим, що таке рідна країна, чим вона особлива, чим вирізняється з-поміж тисяч інших країн світу. Відповісти на ці запитання непросто, адже рідна країна ~- це не просто клапоть землі на планеті, де живеш, навчаєшся, працюєш, створюєш сім’ю, — це щось значно більше, це почуття, які виникають до цього «клаптя», це бажання діяти на його благо, повага до нього. Я можу впевнено сказати, що моя Україна — найкраща країна у світі. Та чи маю я підстави стверджувати це так категорично? Що ж таке моя країна? І чому вона найкраща для мене? Україна — це славетна історія: мудрі літописці, Київ священний, дзвін козацьких шабель, гайдамацький посвист, нескінченні чумацькі шляхи, зойк кріпака на панському дворі, революційні заграви, довгоочікувана незалежність…
Україна — це чарівна природа: високі гори й неосяжні степи, плодючі чорноземи, тополя у волошковому полі, хрущі над вишнями, калина у дворі, п’янкі любисток і м’ята, верба край дороги, жовтогарячі соняшники на струнких стеблах…
Україна — це неповторна культура: ніжна лірична пісня, героїчна, сповнена патріотизму дума, вишитий рушник на покуті, розмальована святкова писанка, мова солов’їна…
Можна довго перераховувати все, чим для мене є моя країна, та чи буде тому край? Україна — це все, іцо навколо мене, усе, чим живу й про що мрію, це мої батьки, друзі, учителі. Кожен порух моєї душі, кожен мій вчинок, кожен життєвий крок стосуються моєї країни.
Однак головне, що Україна — це та земля, де я народився, де завжди на мене чекатиме батьківська домівка, зігріта теплим родинним затишком, добротою та материнською ласкою, це — моя Батьківщина, найкраща і найрід-ніша, завжди захоплива у своїй непізнаності й навіть непізнанності.
Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо, горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.
Ці поетичні рядки належать В. Симоненку, відданому співцеві своєї країни, який завжди із захопленням і ніжністю відгукувався про Україну. Саме він автор слів, які знає кожен із нас:
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Кожну державу формує народ, який живе на її теренах і творить національну культуру. Саме на підмурівку національної свідомості громадян будується країна, що посідає гідне місце серед інших країн і впливає на події у світі. Отже, держава — це передусім її народ, а свідомість народу є свідомістю його держави Про стійкість і непереможність українського народу свідчить історія його опору окупантам і створення незалежної держави. У найскрутніші для України часи, коли, здавалося, останні надії було втрачено, на захист співгромадян піднімалися творча інтелігенція, науковці, громадські діячі. Краще ніж будь-хто усвідомлюючи небезпеку втрати рідної країни, вони знаходили шляхи вирішення державних проблем, палким словом надихали зневірених, невтомно піднімали українців на боротьбу, зміцнюючи їхню віру у власні сили.
Гноблять, калічать, труять рід,
Ворожать, напускають чари,
Здається, знищено вже й слід,
Лиш потурнаки й яничари.
І ось — Стефаник і Куліш,
Ось — Коцюбинський,
Леся — квіти Степів страждальної землі,
Народу самосійні діти! А то підземна загуде
Вулканом націй ціла раса
І даром Божеським гряде Нам
Прометеїв дух Тараса.
(Є. Маланюк)
Я щиро вірю в невмирущість української нації і завжди обстоюватиму свою віру, як робили це тисячі моїх предків і як роблять це тисячі моїх сучасників, Україна вічна, бо вічний її народ. А головним підтвердженням цьому є її давня і героїчна історія, що довела: попри лагідну вдачу українці надзвичайно сильний і витривалий народ, який здатен захищати себе й боронити свою країну. Допоки буде мій народ вірити в себе, у свої сили, допоки буде шануватися, доти буде існувати й розвиватися незалежна українська держава, про неї знатиме, її поважатиме світ. Я — часточка великого народу, і цим я по-справжньому пишаюся.
Сьогодні часто можна почути, що наша країна ще дуже молода. Дещо дивно звучать такі слова, адже Україна має тисячолітню державну історію, яка сягає ще часів Київської Русі. Однак таке твердження все ж таки слушне, бо можливість по-справжньому творити власну державу українці вибороли менше двадцяти років тому, коли було проголошено незалежність України. Здавалося б, нарешті ми отримали те, заради чого сотні років відчайдушно боролися й гинули мільйони наших предків, а проте, отримавши таку бажану свободу, ми просто не знаємо, що з нею робити. У часи, коли вже жодна з країн світу не може нам диктувати свої правила, Україна, розривається щонайменше між трьома полюсами: прагне приєднатися до Європейської Спільноти, подружитися з Америкою і не зіпсувати стосунків із Росією. Тоді, коли нарешті українська мова, не скута заборонами, може повноцінно розвиватися, українці прагнуть другої державної мови. У період, коли національна економіка спромоглася вийти на світовий рівень, урядовці виступають проти вступу України до Світової організації торгівлі… На жаль, таких парадоксів дуже багато, і всі вони свідчать про те, що після здобуття довгоочікуваної незалежності наша держава опинилася сам-на-сам зі складними проблемами, які мусить вирішувати не хто інший, як її народ.
Моє покоління стало очевидцем перехідного періоду нашої держави в побудові демократичного суспільства. Український народ рухається вперед, долаючи труднощі, виправляючи допущені помилки. Але, на жаль, щоразу нові зміни нашої влади призводять до нових змін у самій країні. Дуже часто все починається спочатку, у розбудові держави ми змушені зупинятися, повертатися назад, змінювати вже звичне… Однак жодне демократичне суспільство не може похвалитися легким і швидким досягненням своєї мети. Тому я вірю, що моя країна вийде на правильний шлях, вірю в майбутнє незалежної держави, яка посідатиме гідне місце серед інших європейських держав, буде популярною і шанованою у світі. Для цього всі ми, її свідомі громадяни, маємо докладати зусиль, працювати й творити задля її добробуту, сприяти розвитку всіх сфер її життя. Коли кожен з нас усвідомить, що майбутнє незалежної країни в наших руках, високорозвинені науку та економіку? Тільки бажання гордо заявити: «Я — українець» — може об’єднати громадян нашої величезної країни в одне ціле. Тому кожен з нас мусить дбати не про те, на кого рівнятися і до якої культури долучатися, а насамперед про свою єдину країну, про порозуміння й злагоду на всіх її землях.
http://tvori.com.ua/moya-krana-ukrano/
|
