З вікна
Синиця в шибку вдарила крильми.
Годинник став.Сіріють німо стіни.
Над сизим смутком ранньої зими
Принишкли хмари, мов копиці сіна.
Пливе печаль. Біліють смолоскипи
Грайливо пофарбованих ялин -
Вони стоять, немов у червні липи,
Забрівши в сивий і густий полин.
Полин снігів повзе до видноколу,
Лоскоче обрій запахом гірким.
Лапаті, білі і колючі бджоли
Неквапно кружеляють понад ним...
(Василь Симоненко)
Лягла зима, і білі солов’ї…
Лягла зима, і білі солов’ї
Затьохкали холодними вустами.
В холодні землі взулися гаї.
І стали біля неба як стояли.
Скоцюрбивсь хвіст дубового листа,
Сорока з глоду водить небо оком,
І вітер пише вітрові листа,
Сорочим оком пише білобоко,
Що гай з землі дивився і стояв,
Що солов'ї маліли, як морельки,
А Київ, мов скажений, цілував
В степах село чиєсь, чуже, маленьке.
Що я з тобою ще одні сніги
Зимує на щасті, як на листі.
Нога в дорозі. Вітер з-під ноги.
І пам'ять наша - мак в колисці.
(Вінграновський М.)
Зима ось-ось прилине
Пов'яли пишні квіти,
Затих осінній сад.
Туманом ліг на віти
Холодний листопад.
Повільно на світанні
Бреде він у степах,
Де листячком останнім
Легкий мороз пропах.
В полях затихли луни,
Замовкли трактори,
А над зеленим руном
Розносяться вітри.
Зима ось-ось прилине,
В снігах засне земля,
І пісня хуртовини
над нею загуля.
Навстріч вітрам крилатим
В долину до ріки
Із гірки на санчатах
Помчаться малюки.
(Д. Мегелик)
Сипле, сипле, сипле сніг.
З неба сірої безодні,
Міріадами летять
Ті метелики холодні.
Одностайні, мов жура,
Зимні, мов лихая доля,
Присипають все життя,
Всю красу лугів і поля.
Білий килим забуття,
Одубіння, отупіння
Все покрив, стискає все
До найглибшого коріння.
Сипле, сипле сніг,
Килим важче налягає...
Молодий огонь в душі
Меркне, слабне, погасає.
(Іван Франко)
Дзвенять у відрах крижані кружальця.
Село в снігах, і стежка ані руш.
Старенька груша дихає на пальці,
їй , певно, сняться повні жмені груш.
Їй сняться хмари і липневі грози,
Чиясь душа, прозора, при свічі.
А вікна сплять, засклив мороз їм сльози.
У вирій полетіли рогачі.
Дощу і снігу наковтався комин,
і тин упав, навіщо городить?
Живе в тій хаті сивий-сивий спомин,
улітку він під грушею сидить.
І хата, й тин, і груша серед двору,
і кияшиння чорне де-не-де,
Все згадує себе в свою найкращу пору.
І стежка, по якій вже тільки сніг іде...
(Ліна Костенко)
Заходить сонце. Сніг іде…
Заходить сонце. Сніг іде,
І серце на ніч місце мостить,
І на ніч сон йому іде
Через мости та через мости.
Лягають спати горобці
Із горобчихами та дітьми,
Вухами вкутались зайці,
Нема і їм де сну подіти.
Дрімає вітру срібна дуда,
І дика груша в сні дичить.
Лиш не ляга моя приблуда,
Лиманом з поля ідучи.
Вона не ляже, не приляже,
Оця приблудонька моя:
Свій босий слід снігами в'яже
І в шиби голову схиля.
її ніхто не бачить в очі,
їй сніг невидимість жене,
А змерзлі сльози опівночі
Лице ховають крижане.
В Холодній Балці, в білій піні
Вона іде й співа з ночей.
Намерзло льоду в її пісні
І снігу в пісні - до плечей!
Наморосило в ній туманів
І одинота-одина
У ній одніє й на світанні,
І тільки щастя їй нема...
В Холодній Балці сон-незбуда
Усе на світі оточив...
Лиш не ляга моя приблуда,
З лиману в поле ідучи.
(Вінграновський М.)
Зимою
Сипле, сипле сніг,
Криє переліг,
Білим килимом лягає
Аж під наш поріг.
Легкий білий пух,
Наче той кожух,
Криє землю, щоб не знала
Стужі й завірюх.
Тишина кругом.
Спи спокійним сном,
Заки збудешся весною
З рутяним вінком.
(Богдан Лепкий)
Лист до Святого Миколая
Святий Миколаю!
Я тебе чекаю!
Може, знати б ти хотів,
Що собі бажаю
На Різдво в дарунок?
Навантажуй клунок.
Перш за все хотіла б лялю,
Найпишнішу в світі кралю.
Потім зайчика м”якого –
Сам вже вибери якого.
Ще хотіла б я коня,
Ще також хотіла б качку,
Гуску, котика й собачку,
Та не справжніх, тільки цяцьку,
Щоб не їли забагацько.
Принеси цікаву книжку
Про кота, або про мишку,
Про таких, як я, дівчаток,
І з малюнком на початок.
Ще б хотіла черевички
Гарну блузку, дві спіднички,
На голівку – синю стрічку,
А найбільш – малу сестричку.
Щоб її я доглядала,
По годинах годувала
І у возику возила,
І ходить маленьку вчила....
Любий Отче Миколаю!
Я, звичайно, добре знаю,
Що цей список – аж задовгий,
Але ж Ти – незмірно добрий....
Принеси мені гостинців,
Скільки вміститься в торбинці:
Ані мало, ні багато –
Так, як скажуть мама й тато.
(Г.Черінь)
Два Морози
Два морози йшли у ліс,
все вбирали в іній.
В того був червоний ніс,
а у цього - синій.
- Старший буде той із нас, -
каже брат до брата, -
хто людину зможе враз
до кісток пробрати!
Їде дядько в сіряку,
їде пан у шубі.
- Вибираймо до смаку,
братику мій любий!
Посміхнувся Синій Ніс
і побіг до пана:
- Як би швидко кінь не віз,
я вже не відстану!
А Червоний Ніс з гори
дивиться й сміється:
- Крізь куниці та бобри
він і не проб ється.
Ну, а з дядьком аж ніяк
я не забарюся:
під розірваний сіряк
зараз заберуся!
Синій Ніс на пана враз
налетів щодуху.
От під комір вже забравсь,
от схопив за вуха.
Пан ховає в хутро ніс,
зовсім замерзає.
А мороз під шубу вліз
і не вилізає.
І щипав, і пік як слід
пана всю дорогу.
Та й лишив біля воріт
вже напівживого.
В сніжній віхолі назад
наш мороз понісся.
- Чи вже впорався мій брат
з дядьком на узліссі?
А мороз - Червоний Ніс -
теж за дядька взявся.
Дядько крекнув, з санок зліз
та й підперезався.
Витер іній, що вже встиг
обліпити брови,
і ступивши просто в сніг,
став рубати дрова.
От мороз поліз в дірки,
і пече, й щипає,
тільки дядько залюбки
знай собі рубає.
Вже подертий сірячок
зовсім змок від поту.
Відступив мороз на крок,
каже: - Ну й робота!
Дядько вже сіряк скида,
видно, вгрівся добре.
На сіряк мороз сіда,
каже: - Ач, хоробрий!
Як залізу я в сіряк
та укрию льодом,
от тоді й побачиш, як
задубієш згодом!
Склавши дрова, дроворуб
йде до одежини.
А сіряк цупкий, як луб,
весь - як та крижина!
І, натішившися вкрай,
морозець радіє:
- Шубу з льоду одягай!
Я тебе зогрію!
Каже дядько: - Не шуткуй!
Забирайся духом! -
Та й почав по сіряку
молотить обухом.
Захрустів в мороза бік,
затріщали кості.
Ледве-ледве він утік,
плачучи від злості.
Вдягся дядько та й погнав
коника до хати.
А мороз пошкандибав
під замет зітхати.
(Забіла Н.)
|
