Казки про добро - Казки
Вітаю Вас Гість!
Субота, 03.12.2016, 09:44
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

Вірш [18]
Вірші дитячі українською мовою для школярів, вчителів та школи. Віршований твір у якому зображені різні події та характери персонажів віршу
Твір [48]
Твори украънською мовою - твір опис, твір роздум та розповідь про важливі події життя для 1-4, 5, 6, 7, 8 та 9 класів середньої школи та 10, 11 класу вищої школи
Мінітвір, мініатюра [5]
Мінітвори - стислі зображення подій або описи на різноманітні теми
Українські диктанти [3]
Cловниковий та графічні диктанти з української мови та літератури для дітей, школярів та вчителів
Діалог [6]
Діалоги українською мовою - розмова між двома та більше персонажами або дійовими осібами
Розповідь [8]
Твір розповідь - це художнє зображення подій сюжету розповіді та вчинків героїв твору від імені дійової особи чи письменника
Казки [11]
Українські народні казки для дітей та дорослих, народна розповідь про надумані події
Привітання [16]
Прикольні та смішні привітання зі святами, поздоровлення з днем народження, новорічні привітання та інші
Приказки, прислів'я [10]
Українські прислів'я та приказки українською мовою про життя, добро, любов, дружбу, природу
ГДЗ [0]
Для школи та школярів - готові домашні завдання, ГДЗ з різних предметів
Перекази [1]
Перекази з української мови та літератури за творами відомих письменників
Диктанты [2]
Диктанты на русском языке для школьников и школы
Сочинения [21]
Сочинения для школьников по русскому языку

Наше опитування

Яка тема вас більш цікавить?
Всього відповідей: 1825

Статистика


Онлайн всього: 4
Гостей: 4
Користувачів: 0

Форма входу

Пошук

Вірші для дітей та школярів

Твори з української мови та літератури

Українські диктанти на шкільні теми

Интересное

Друзі сайту

Теми

Головна » Файли » Казки

Любі друзі та відвідувачі сайту! Для вас Казки з української мови та літератури. Мінітвори, українські вірші для дітей та школярів. Казки допоможуть вам у підготовці до школи, уроків, у навчальному процесі, Різноманітні теми творів та диктантів ви знайдете на нашому сайті
Казки про добро
26.01.2015, 20:26


Катрусин сон (казка про милосердя, доброту, повагу і молитву)

Жила-була дівчинка. Звали її Катрусею. Вона, як і ти, ще не ходила до школи. Але Катя була дуже допитливою і постійно запитувала у своєї мами: чи гарно вчитися у школі? Чи цікаво?
Одного разу, почувши по радіо передачу для віруючих, дівчинка підійшла до матусі і запитала:
- Мамо, а що таке милосердя?
Але мати була дуже зайнята і не змогла відповісти доньці, сказала, що Катруся дізнається про це пізніше. А коли настав вечір, дівчинка лягла спати. Засинаючи, вона згадала про милосердя. Очі Катрусі заплющилися і сни віднесли її далеко від дому. Вона опинилася на великій зеленій галявині, залитій сонцем. Раптом дівчинка почула голос, який сказав:
- Добрий день, Катрусю!
- Добрий день! – привіталась дівчина, - а хто Ви?
- Я – Милосердя. У лікарні лежить дуже хвора стара бабуся. У неї нікого немає і до неї ніхто б не приходив, не піклувався б про неї, якби не я.
- А хочеш, я познайомлю тебе із Добротою?
- Так, хочу.
- Тоді пішли.
І вони пішли. По вузенькій стежці вони спустилися до веселої річки і Катруся побачила, як хтось бавиться з дітьми. Дітлахів було багато і всі такі маленькі. Дехто з дітлахів весело посміхався і сміявся, а хтось якось сумно дивився в очі Доброти.
- У цих дітей немає батьків і Доброта піклується про них, - сказало Милосердя і вони з Катрусею побачили, як доброта пригорнула дітлахів до себе, і в їх оченятах вже не було суму і болю.
- Познайомся, це Доброта, - сказало Милосердя.
- Дуже приємно, - сказала Катя.
І тут вони побачили, що хтось до них підійшов до них. Милосердя і Доброта дуже зраділи.
- Це повага, - відрекомендувало Милосердя. – Вона вчить всіх поважати всіх і все, що навколо нас: чи то стара жінка, чи мала дівчина, чи то тварина, або дерево, що росте біля річки.
Сонце зайшло за обрій і всі знали, що зараз прийде Молитва. Вітер перестав грати листям на деревах і навіть річка стала булькотіти якось тихіше. З тихім шурхотом своєї довгої темної сукні до них підійшла Молитва. Вона пройшла повз всіх і зупинилась недалеко. Катруся почула, ні, навіть побачила, що молитва щось шепоче, не звертаючи увагу на всіх інших. Молитва дивилась кудись далеко і, можна було зрозуміти, що вона Когось про щось прохає.
І тут Катрусю розбудив сонячний промінь.
- Я все зрозуміла! – прокинулась дівчина.
А ті зрозумів?
(автор Неля Бирюза)

http://aviznaetechtoblog.blogspot.com/2011/06/blog-post_08.html

Старе добро забувається.

Ходив собі Вовчик-братик по лісі, ходив, та й надибала його тяжкая пригода. Побачили його ловці-молодці та й почали за ним гнатися. Тікав Вовчик лісом, лісом, а далі прийшлося вибігти на биту дорогу. А дорогою в тій хвилі йшов з поля чоловік з мішком і ціпом. Вовк до нього:
— Дядечку, голубчику! Змилуйся надо мною, сховай мене в мішок! За мною ловці-молодці гонять, хотять мене віку збавити.
Змилувався чоловік, сховав Вовка в мішок, завдав собі на плечі на й несе. Надбігають ловці-молодці.
— А не бачив ти, чоловіче, Вовчика-братика? — питають.
— Ні, не бачив.
От вони й погнали далі. А коли вже їх не було видно, Вовк із міха обзивається:
— А що, пішли вже мої гонителі?
— Пішли.
— Ну, тепер випусти мене на волю!
Чоловік розв’язав мішок і випустив Вовчика-братика на волю! А той і говорить:
— Ну, чоловіче, тепер я тебе з’їм.
— Ей, Вовчику, Вовчику! Я тебе з такої біди вирятував, а ти мене з’їсти хочеш!
— А що, чоловіче! Се так у світі ведеться: старе добро забувається.
Видить чоловік, що діло погане, і говорить:
— Ну, коли так, то ходімо далі! Здаймося на суд. Коли суд скаже по-твойому, то нехай по-твойому й буде: з’їси мене.
Пішли далі. Здибають стару Кобилу. Чоловік до неї й говорить:
— Будь ласка, Кобило-матусю, розсуди нас. Отеє я вирятував Вовчика-братика з тяжкої пригоди, а він хоче мене з’їсти.
І розповів їй усе, як було. Кобила подумала-подумала та й мовить:
— Вовкова правда, чоловіче! Я жила у господаря дванадцять літ, робила на нього із усеї сили, привела йому десятеро лошат, а тепер, коли я постарілася і до роботи стала неспосібна, він узяв та й вигнав мене на голе поле, щоб мене вовки з’їли. Отеє вже тиждень я тут днюю і ночую і жду не дождуся, поки прийдуть вовки й розідруть мене. Так-то, дядьку, старе добро забувається.
— А бачиш, моя правда! — крикнув Вовк.
Засумувався чоловік і почав просити Вовка, щоби пошукати їм іще другого суду. Вовчик пристав на се. Ідуть-ідуть, надибали старого Пса. Чоловік і до нього обертається зі своїм ділом. Розповів йому все, як було. Пес подумав-подумав та й повідає:
— Ні, чоловіче, Вовкова правда. Ось послухай, як зо мною було. Служив я господареві двадцять літ, пильнував його дому і худоби, а коли постарівся і голосу у мене не стало, він вигнав мене з обійстя, і ось я тепер блукаю без захисту. Забувається старе добро, се свята правда!
— Бачиш, на моє виходить! —крикнув Вовк. Засумував чоловік ще гірше і почав ще раз проситися у Вовка.
— Позволь мені ще одного суду розпитати, а тоді вже роби зо мною, що хочеш, коли старого добра не пам’ятаєш.
— Добре.
Пішли вони, аж насупроти них Лисичка-сестричка.
— Гей, Лисичко-сестричко! — кричить їй здалека чоловік і кланяється. — Зроби ласку, підійди ближче, розсуди нас обох з Вовчиком.
Наблизилася Лисичка, розповідає їй чоловік, що і як було. А Лисичка не вірить.
— Та не може сьому бути правда, чоловіче, аби Вовк, такий великий пан, та влізся в отсей мішок!
— Але ж правда! — крикнув Вовк.
— Ні, нізащо не йму віри! — уперлася при своїм Лисичка. Що вже чоловік божиться, що Вовчик запевняє, ні та й ні!
— Не можу сьому вірити, хіба мені доочне покажете, як се було.
— Що ж, се можна, — сказав чоловік та й розставив мішок так само, як тоді, коли саджав Вовка.
— Ось бач, як се було! — сказав Вовк і встромив голову в мішок.
— Як то, ти хіба тілько голову встромив? — спитала Лисиця.
Вовк уліз увесь у мішок.
— Ну, чоловіче, — промовила Лисиця, — тепер покажи мені, як ти його зав’язував?
Чоловік зав’язав.
— Ну, а тепер, чоловіче, покажи мені, як ти на тоці снопи молотив?
Чоловікові не треба було сього два рази казати. Як замахне ціпом, як почне лущити по мішку! А Лисиця ще й примовляє:
— Ану, чоловіче, а як ти снопи перевертав?
Чоловік обернув мішок на другий бік та як уцідить Вовка по голові, та й забив його на смерть.
— Ну, чоловіче, — мовить Лисиця, — я тебе вирятувала від смерті. Що ж ти мені за се ударуєш?
— Дарую тобі, Лисичко-сестричко, мішок курей.
— Добре
Пішла Лисичка-сестричка за чоловіком до села, стала собі за ворітьми, а чоловік пішов до хати курей шукати. Взяв мішок та й почав ловити курей, коли втім жінка надходить.
— А що се ти, чоловіче, робиш?
Розповів їй чоловік усе, що з ним було, і з якої пригоди вирятувала його Лисичка, і яку він їй обіцяв заплату.
— Богу дякувати, що ти живий і здоров, — мовить жінка. — А щоб Лисиці давати курей, на се я ніколи не пристану. Ліпше ти всади в мішок наших двох Песиків, Лиска та Рябка, та й дай Лисиці.
Подумав-подумав чоловік та й послухав жінки. Всадив Песиків до мішка, виніс за ворота та й мовить:
— На ж тобі, Лисичко-сестричко, отсей мішок курей! Візьми їх на плечі та й неси в ліс, а не розв’язуй близько села, щоб не розлетілися!
Взяла Лисичка мішок, несе-несе, двигає-двигає, далі сіла спочивати за селом на могилі та й думає собі:
«Дай загляну лишень, кілько там тих курей у мішку?» Розв’язала мішок, та не вспіла гаразд і заглянути, а з мішка як не вискочать Лиско і Рябко та за Лисицею. Лисиця втеки щодуху, ледво-не-ледво вскочила в ліс та в свою нору. Віддихнувши трохи з переполоху, почала сама з собою розмовляти:
— Ви, мої оченька, що ви робили, коли за мною ті погані собаки гнали?
— Ми пильно дивилися, щоб ти знала, куди від них найліпше тікати.
— А ви, мої ноженька, що робили?
— Ми бігли з усієї сили, щоби тебе собаки не могли догонити.
— А ви, мої вушенька , що робили?
— Ми уважно надслухували, чи не наближаються твої вороги.
— А ти, хвостище, що робив?
Хвостище розсердився, що Лисиця так неласкаво до нього заговорила, та й каже їй на злість:
— А я мотався сюди й туди, зачіпався то за пеньки, то за гіллячки, щоби тебе затримати, щоби тебе собаки зловили.
— А, то ти такий добрий, — крикнула Лисиця. — Геть мені з хати! Та й за сим словом висунула хвіст із нори, ще й кричить:
— Гей, Лиско й Рябко, цу-цу! Нате вам Лисиччин хвостик! Рвіть його!
А Лиско і Рябко немов на те й чекали. Вхопили Лисиччиний хвостик, як шарпнули та витягли й цілу Лисичку з нори і тут її й розірвали.

(Тарас Капущак, ідея, впорядкування, художнє оформлення, 2006-2015)

http://kazky.org.ua/zbirky/franko-zviri/stare-dobro-zabuvajetjsja

Казка про добру фіалку і колючого будяка.

На одному лузі розквітла прекрасна фіалка. Вона була така гарненька, що не можна ні у казці сказати, ні пером написати.

А неподалік задивився на неї будяк. Він був колючим і гірким на смак. Тому ні звірі, ні люди не любили його. Його сподобалась краса і аромат фіалки. Будяк був не проти такої подруги. Тому він виповз із гущавині і запропонував їй свою відданість.

Так стали дружити фіалка та будяк. Все у них було добре. Але через деякий час навкруги порідшало трави і квітів. Фіалка довго не помічала цього. Але одного разу в ночі вона почула крик про допомогу. Будяка поряд не було. Вона знов заснула. Але знову її змусив прокинутись крик. Вона підтягнулась на стеблі наскільки це було можливо і побачила будяка. Він відповзав від щойно задушеної квітки.

Зранку фіалка запитала, чи насправді він душить квіти. Будяк розгубився. Але треба було зізнаватись. Він не міг їй брехати. Вона засмутилась і сказала: "На жаль, ми повинні розлучитись. Я не можу жити поряд з тобою".

Будяк відповз, але надумав помститися. Одного разу вночі він підповз до фіалки і став накручувати із трави накури неї щось, схоже на вежу. Вранці фіалка була у зеленому полоні. Будяк дав їй строк до вечора, щоб вона дозволила йому повернутися.

Цей день був для фіалки складним. Вона не бачила сонця, не чула співі птахів. Але ввечері, коли до неї знову приповз будяк, вона не тільки не поступилась йому, але поставила свої умови: вона пробачить йому тільки тоді, коли навкруги знову виросте все те, що він погубив. Будяк прибрав вежу, випустив фіалку і подався геть.

Пройшло багато часу. Навкруги знову запахли квіти і зазеленіла трава. І тоді до фіалки знову повернувся будяк – її старий знайомий. Він вже не був таким міцним як раніше і виглядав дуже нещасливим. Фіалка простила його, і вони знов стали жити поруч в мирі та злагоді.

Одного разу на луг прийшов хлопець. Він збирав квіти. Побачивши фіалку, він задивився на неї, замилувався і вирвав будяк, який був поруч. Хлопцеві здалося, що будяк загрожував фіалці.

Фіалка проплакала всю ніч. А на ранок вона лежала поряд з будяком, така ж суха і бездиханна як і її друг.

(Меткая_кобра)

http://dnevnik.bigmir.net/article/558744

Категорія: Казки | Додав: Поля
Переглядів: 2333 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0

[17.03.2015][Твір]
Твір на тему "Великдень" (0)
[13.08.2015][Розповідь]
Розповідь про літо (0)
[21.09.2016][Казки]
Поучительная история про Будду и монаха (0)
[17.02.2015][Приказки, прислів'я]
Приказки про воду (0)
[25.02.2016][Діалог]
Діалог студента с однокласницею (0)
[26.10.2014][Твір]
Твір на тему добро (1)
[24.01.2015][Казки]
Сучасна українська казка (0)
[17.02.2015][Вірш]
Вірші про щастя (0)
[19.11.2014][Твір]
Твір про допомогу людям (0)
[21.09.2015][Казки]
Казка про Осінь (0)

Всього коментарів: 0

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]