Твір-роздум на тему: "Яке місце посідає прекрасне у моєму житті"
Краса! Без цього людині було б тяжко жити. "А з чого саме складається краса?" — запитуєте ви себе. Природа, яка навколо нас, яка допомагає відчути себе наодинці, є красою. Відчути смак живої природи. Випити з річки живлючої води. Покуштувати розмаїття ягід, яке дарує нам природа. Мені подобається доглядати за квітами. Догляд за ними поліпшує мені настрій.
Красою є також музика, яка може когось заспокоїти, когось збентежити. Коли чуєш яку-небудь музику, завжди з'являється якийсь образ, пов'язаний із цією мелодією. Людей багато, і тому у всіх різні уподобання в музиці. Нашим бабусям та дідусям подобається ніжна, повільна, м'яка музика, бо вона нагадує їм молодість. Під музику, яка нагадує війну, вони плачуть. Коли ми гуляємо в лісі, ми можемо насолоджуватись мелодійним співом птахів.
Красою ми називаємо також живопис. Якщо ми потрапляємо до художнього музею, особливо до картинної галереї, то можемо побачити, як чітко художник передає настрій і внутрішній світ людини. Не кожна людина має такий талант.
Всю цю красу нашого життя я все ж таки ставлю на друге місце, тому що на першому місці для мене завжди буде духовна краса людини. Така краса притаманна моїй родині і близьким мені людям.
http://biglib.info/527-yake-msce-posdaye-prekrasne-u-moyemu-zhitt-tvr-rozdum.html
Твір-роздум українською мовою: "Що означає природа в моєму житті"
Ми живемо на четвертому поверсі. Вікна нашої квартири виходять у двір, що густо засаджений тополями. Більшість тополь старі, посаджені після війни. Усім гарні ці тополі, але на початку літа вони завдають багато незручностей. Пух від них проникає навіть до кімнати, залітає в під’їзди, а земля немов пухнатим снігом покривається. Ми з хлопчиками любимо підносити запалений сірник до білих пухнатих острівців з тополиного пуху і спостерігати, як вогненні змійки, злегка потріскуючи, пожирають білизну. Одна тополя торкалася гілками вікна моєї кімнати. Примітна вона була тим, що на її стовбурі багато років знаходилася шпаківня. Дерево росло, і разом з ним вона піднімалася угору, немов кабіна ліфта. Пройшли роки, і шпаківня виявилася на рівні вікна моєї кімнати. Я бачив, як будиночок заселяли шпаки, як вони сварилися, я знав, коли вони відлітали, а взимку в їхнє житло нерідко залітали горобці. Може, їх туди вабила цікавість — хотілося довідатися, які, мов, шпаки. А може, горобців заганяла в дерев’яний будиночок холоднеча. Як би там не було, але й узимку, і влітку тополя слугувала притулком різним птахам. На її товстих гілках поважно сиділи ворони, а голуби так воркотали ранками, що не давали спати. Ця тополя була немов членом нашої родини. Відкриєш вікно — її подих проникає до кімнати; улітку її пух забивається в різні куточки квартири. А восени жовте листя засипало підвіконня, його ми знаходили і під шифоньєром, і під письмовим столом. Прокидаючись, я казав тополі: “Доброго ранку!”, бажав спокійної ночі. Словом, ми дружили.
Але час невблаганно руйнував дерево: обсипалася кора, після сильного вітру одна з товстих гілок обломилася і з гуркотом упала на землю. Багато гілок навесні вже не покривалися листям. І ось одного разу у двір приїхала бригада робітників, які спиляли дерево. Здавалося, ми осиротіли. Перед вікном утворилася порожнеча, кімната стала незвично світлою, але в ній мені було незатишно, я почував себе самотнім, хоча всі мої домашні знаходилися поруч.
Я зі смутком згадував пташиний будиночок напроти мого вікна, його мешканців, що уже ніколи в ньому не оселяться. Від шпаківні залишилися одні уламки, які незабаром забрали разом зі спиляним деревом.
На сімейній раді ми вирішили зробити шпаківню і прикріпити її до тополі, що набирає силу, недалеко від нашого під’їзду.
“Цікаво, за скільки років підніметься шпаківня до рівня нашого поверху?” — цікавлюся я в тата. “Побачимо, — каже він. — У дерев, як і в людей, свій вік. Наше життя важко уявити без зелених друзів”.
http://tvoribox.com/shho-oznachaye-priroda-v-moyemu-zhitti-tvir-rozdum-17513/
Твір-роздум "Краса природи"
Природа дарує усе необхідне для життя людей. Часто, і діти, і дорослі зривають квіти і гілки дерев, не замислюючись про те, як важко людині виростити те дерево.
Природа во істину прекрасна! Навесні з’являються з під землі перші зелені паростки, немов роблять свої перші кроки, а влітку в садах і на городах буйно квітнуть різнобарвними пишними шапками квіти. З настанням осіннього періоду на деревах жовтіє листя – наближається пора златовласой осені.
Людям дуже подобається гарне бабине літо. Правда, воно триває зовсім недовго, але приносить нам радість минає літа, оскільки це самі теплі осінні дні. Зима ж часто видається теплою, з терпимим морозцем і легким, пухнастим снігом. На небі з’являється сонечко, і всі-всі покрито інеєм, всі дерева різні, але в цю пору цвітуть вони однаково – білим кольором.
Іноді краса природи по справжньому заворожує, здається, що в світі немає нічого прекраснішого. Краса природи ні з чим не можна порівняти. Багато поети і художники намагаються оспівати її красу у своїх творах, закарбувати на полотні, як вона прекрасна.
А природа дивовижна по-своєму, в будь-який час року: будь-то зима, весна, літо або осінь. Але це стосується як пори року, так і часу доби. По особливому красива природа на заході сонця і на світанку дня. У ці хвилини можна відчути чари, немов природа розкриває перед нами всю свою душу.
Потрібно вміти розуміти настрій природи. Іноді вона буває сердита, схвильованість, а іноді – тріумфуюча і одухотворена. Людина є частиною цієї природи і він не може не захоплюватися нею, її неповторністю та різноманітністю. Скільки віршів, пісень, скільки картин написано в честь природи.
У нашій країні існують спеціальні установи, які покликані охороняти природу. Це вкотре доводить, що люди не тільки шкодять природі, а навпаки намагаються їй допомогти.
Кожна людина зобов’язана піклуватися про природу нашої батьківщини. Можливо, тоді вона віддячить людям за їхні добрі справи і буде винагороджувати своїми багатствами і красою.
http://bezpredelka.com/tvir-rozdum-krasa-pryrody/
|
